Редактирование: ГОПники в тапцях або рекет по-столичному

----
Журналістське розслідування було проведено відповідно до Закону про Столицю, який регламентує взаємовідносини щодо будівельного кодексу містобудування.
{{#ev:youtube|Auf4UT6w6jA|300|right|Рейдери в капцях}}
Факти:

Протистояння довжиною у кілька років. Без світла, газу і води – гуртожиток по вулиці Польова 19 дріб 8 у Києві вже давно в епіцентрі скандалів. Зношеність гуртожитку складає 81 відсоток. А значить він несе небезпеку для життя людини.

Ще рік тому мешканцям почали надсилати повідомлення, в яких – пропонувалось переселити їх в гуртожиток за іншою адресою. Частина – а це 22 родини дала згоду на переїзд, інша – чинить опір – шляхом не допуску до будівлі працівників підприємства, підрядних організацій, представників постачальників комунальних послуг.

Люди вимагають приватизації квартир, але в Київміськбуді наголошують – право власності залишається за підприємством. Аби захистити свої права ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2» звернувся до суду з позовними вимогами (це вже 31 позовна заява), щодо виселення мешканців з аварійної будівлі, шляхом переселення до іншого житла.
<span stile="float:right;">{{#drawing:DSC 0181-1-1024x680.jpg|300|199}}</span>
Станом на сьогодні отримано чотирнадцять рішень суду про задоволення позовних вимог. Поки чекають – мешканці продовжують наражати себе на небезпеку. Чим це для них може завершитись і скільки ще протримається аварійна споруда – питання поки що без відповіді.

Міське гуртожиток пролетаріату (Г.О.П), де зазвичай селилися селяни і люмпени, що хлинули в Петроград з усієї Росії після падіння царського режиму. Досить швидко гуртожиток пролетаріату було звернуто його мешканцями в бандитський клуб, всередині якого панували злодійські закони. Завдяки Гопу злочинність на без того криміногенної Лигівці збільшилася в кілька разів, а самих мешканців Гопал жителі Петрограда стали називати Гірники.

Ще в кінці 20-х років Босяцкая братія називала нічліжки “старорежимним” слівцем “гоп”, а їхніх мешканців – “Гірники” або “Гопал”. В “Республіці ШКІД”

Л. Пантелєєва і Г. Бєлих, молода вчителька, бажаючи пригрозити не в міру розходилися вихованцям, грізно гримає на них:

– Ви у мене погундосять тільки. Я вам … Гопа Канавського!

А розповідаючи про мандри одного з пацанів, автори пишуть:

Корольов все літо “гопнічал”, їздив по залізницях з солдатськими ешелонами, які прямувал Міське гуртожиток пролетаріату (Г.О.П), де зазвичай селилися селяни і люмпени, що хлинули в Петроград з усієї Росії після падіння царського режиму. Досить швидко гуртожиток пролетаріату було звернуто його мешканцями в бандитський клуб, всередині якого панували злодійські закони. Завдяки Гопу злочинність на без того криміногенної Лигівці збільшилася в кілька разів, а самих мешканців Гопал жителі Петрограда стали називати Гірники.

Ще в кінці 20-х років Босяцкая братія називала нічліжки “старорежимним” слівцем “гоп”, а їхніх мешканців – “Гірники” або “Гопал”. В “Республіці ШКІД”

Л. Пантелєєва і Г. Бєлих, молода вчителька, бажаючи пригрозити не в міру розходилися вихованцям, грізно гримає на них:

– Ви у мене прогундосять тільки. Я вам … Гопа Канавського!

А розповідаючи про мандри одного з пацанів, автори пишуть:

Корольов все літо “гопнічал”, їздив по залізницях з солдатськими ешелонами, які прямували на фронт.

Не варто забувати і про поняття “гоп-стоп”, яке навряд чи зобов’язане своїм походженням міським громадам піклування. “Гоп-стоп” на злодійському жаргоні означає блискавичний вуличний грабіж, часто із застосуванням насильства, коли жертва “береться на переляк” ( “піти на гоп-стоп”, “взяти на гоп-стоп”), – улюблений прийом шпани 20-х , а також 40-х і 90-х. .

Саме ця розшифровка з Вікіпедії точно підкреслює події відбуваються в одному з районів столиці, а точніше за адресою м.Київ вул. Польова 19/8.

Кілька десятків років тому в приміщення 1953 роки для приїжджих заробити в столиці було відкрито гуртожиток і кожен працівник підприємства міг отримати ліжко – місце для того щоб відпочити і налаштуватися на подальший робочий лад. Крім усього для скріплення осередку суспільства створені були гуртожитку сімейного типу.

Згідно з правилами проживання в гуртожитках могли проживати до тих пір поки мешканець працює на підприємстві, якщо ж мешканець по якійсь причині закінчував робочі відносини то відразу він був зобов’язаний звільнити місце для проживання іншого співробітника.

Але в зв’язку з реформуванням країни багато заводів, фабрики, підприємства закривалися і продавалися. А співробітники роз’їжджалися по інших місцях або нової роботи, або постійного місця проживання звідки вони приїхали на роботу.

Але в нашій розповіді про гуртожитки відбувається зовсім інша історія, так після ліквідації підприємства і реорганізації колишні працівники відмовляються залишати будівлю гуртожитку в якому розруха, цвіль, щури, таргани, будинок в якому руйнуються стіни і падає штукатурка і несе загрозу мешканцям та їхнім дітям які там проживають тим самим піддаючи здоров’я і життя небезпеці.

Будинок після всіх досліджень починаючи від СЕС і закінчуючи реставраційними комісіями визнається аварійним і не підлягає ремонту.

Будівля може бути тільки демонтовано.

Але увійшовши в положення мешканців підприємство правонаступник пропонує мешканцям аварійного гуртожитку переїхати в більш нове приміщення зі збереженням не тільки ліжко-місць як було спочатку, а й з правом отримання ордера на кімнати.

І більше 70% переїжджають в комфортабельні умови для себе і своїх сімей.

Але тут починається найголовніше читач має право запитати, а як-же інші 30 відсотків?

Цей відсоток на превеликий подив виганяє з будинку охорону підприємства і барикадують всі входи з метою недопущення в будівлю гуртожитку не тільки працівників підприємства, але і співробітників районної, міської адміністрації,  а також представників правоохоронних структур. При цьому незважаючи на те, що багато які проживають ніколи не були працівниками підприємства з яким належало гуртожиток їм йдуть на зустріч і натомість аварійного житла пропонують на правах договору про проживання переїхати в нову будівлю гуртожитку.

Але на цю пропозицію самозахватчики приміщення колишнього державного гуртожитку пролетаріату починають дуже дивно реагувати, шляхом вимагання та відмовою залишати напівзруйновану будівлю висувають вимоги замість койко-місця квартиру з правом приватизації або гроші на квартиру в розмірі близько 1тис.долларов за квадратний метр що не належить їм площі.

Саме таким чином проявляється вимагання яке гальмує вирішення всіх процесів в рішенні благоустрою жителів міста на фронт.

Не варто забувати і про поняття “гоп-стоп”, яке навряд чи зобов’язане своїм походженням міським громадам піклування. “Гоп-стоп” на злодійському жаргоні означає блискавичний вуличний грабіж, часто із застосуванням насильства, коли жертва “береться на переляк” ( “піти на гоп-стоп”, “взяти на гоп-стоп”), – улюблений прийом шпани 20-х , а також 40-х і 90-х. .

Саме ця розшифровка з Вікіпедії точно підкреслює події відбуваються в одному з районів столиці, а точніше за адресою м.Київ вул. Польова 19/8.

Кілька десятків років тому в приміщення 1953 роки для приїжджих заробити в столиці було відкрито гуртожиток і кожен працівник підприємства міг отримати ліжко – місце для того щоб відпочити і налаштуватися на подальший робочий лад. Крім усього для скріплення осередку суспільства створені були гуртожитку сімейного типу.

Згідно з правилами проживання в гуртожитках могли проживати до тих пір поки мешканець працює на підприємстві, якщо ж мешканець по якійсь причині закінчував робочі відносини то відразу він був зобов’язаний звільнити місце для проживання іншого співробітника.

Але в зв’язку з реформуванням країни багато заводів, фабрики, підприємства закривалися і продавалися. А співробітники роз’їжджалися по інших місцях або нової роботи, або постійного місця проживання звідки вони приїхали на роботу.

Але в нашій розповіді про гуртожитки відбувається зовсім інша історія, так після ліквідації підприємства і реорганізації колишні працівники відмовляються залишати будівлю гуртожитку в якому розруха, цвіль, щури, таргани, будинок в якому руйнуються стіни і падає штукатурка і несе загрозу мешканцям та їхнім дітям які там проживають тим самим піддаючи здоров’я і життя небезпеці.

Будинок після всіх досліджень починаючи від СЕС і закінчуючи реставраційними комісіями визнається аварійним і не підлягає ремонту.

Будівля може бути тільки демонтовано.

Але увійшовши в положення мешканців підприємство правонаступник пропонує мешканцям аварійного гуртожитку переїхати в більш нове приміщення зі збереженням не тільки ліжко-місць як було спочатку, а й з правом отримання ордера на кімнати.

І більше 70% переїжджають в комфортабельні умови для себе і своїх сімей.

Але тут починається найголовніше читач має право запитати, а як-же інші 30 відсотків?

Цей відсоток на превеликий подив виганяє з будинку охорону підприємства і барикадують всі входи з метою недопущення в будівлю гуртожитку не тільки працівників підприємства, але і співробітників районної, міської адміністрації, а також представників правоохоронних структур. При цьому незважаючи на те, що багато які проживають ніколи не були працівниками підприємства з яким належало гуртожиток їм йдуть на зустріч і натомість аварійного житла пропонують на правах договору про проживання переїхати в нову будівлю гуртожитку.

Але на цю пропозицію самозахватчики приміщення колишнього державного гуртожитку пролетаріату починають дуже дивно реагувати, шляхом вимагання та відмовою залишати напівзруйновану будівлю висувають вимоги замість койко-місця квартиру з правом приватизації або гроші на квартиру в розмірі близько 1тис.долларов за квадратний метр що не належить їм площі.

Саме таким чином проявляється вимагання яке гальмує вирішення всіх процесів в рішенні благоустрою жителів міста.
----