Редактирование: Мистецтво в майбутньому житті людства

----
<small>[[Движение]] / [[Концепция жизнеустройства]] / [[Философия]] /</small>
----
<big><center>
'''Мистецтво в майбутньому житті людства'''
</center></big>
Філософи XVIII сторіччя, робили спроби поглянути на естетичну діяльність людини відокремлюючі від інших форм її діяльності. Прогресивний філософ Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (Г.В.Ф. Гегель), до естетики застосував  цілісний погляд зі всіх сторін людської діяльності, відмічаючи, що неможливо історію філософії, рівно як і історію мистецтва, вивчати з відривом від державного устрою, звичаїв, науки і культури народностей. Г.В.Ф. Гегель вважав, що в різноманітних громадських явищах, як держава, наука, мистецтво - мається "один і той самий спільний корінь" (Г.В.Ф. Гегель, Твори, т. IX, М., Соцекгіз, 1938, стор. 54.). При цьому Г.В.Ф. Гегель вважав, що спільним коренем є "дух", що неможливо визначити хоч якимось науковим поясненням, бо посилання на "дух часу" нічого не говорить по суті питання. 

Наступним прогресивним поглядом в історії людської філософської думки став погляд вже послідовників Л.Фейербаха з матеріалістичних позицій, що до пояснення процесу розвитку суспільства, погляд Карла Генріха Маркса  (К.Г. Маркс) і Фрідріха Енгельса (Ф. Енгельс). Філософи старих часів з цього приводу мали лише окремі здогадки. К.Г. Маркс і Ф. Енгельс рішуче виразились, що Вони знають одну єдину науку, науку історії, яка ставить своїм завданням пізнання розвитку природи, суспільства і мислення як єдиний, зв'язаний, послідовний процес. К.Г. Маркс і Ф. Енгельс вважали, що історія суспільства є продовження історії природи, вказуючи, що завдання науки як раз в тому і є, щоб досліджувати природу і суспільство, як зі сторін їх загальних рис, так і зі сторони їх  різноманітних особливостей. Само же суспільство є жива динамічна система, в якій різні явища і елементи знаходяться в постійному переплетінні та взаємодії. Тому ні жодне явище цієї системи, не може бути зрозумілим з відривом від інших суспільних явищ. Відмічіючи, що це положення має силу і по відношенню до мистецтва. Так було розкрито, що мистецтво має свої, властиві тільки йому, особливості., але в цій же час неможливо правильно зрозуміти мистецтво і літературу, виходячи тільки з їх внутрішніх, іманентних законів розвитку. 

З такої на той час нової точки зору, сутність, розвитку і суспільна роль мистецтва може бути зрозумілою тільки після аналізу системи суспільства в цілому, всередині якої має місце економічний базис з чинником - складної взаємодії виробничих сил з виробничими відносинами, який відіграє головну роль. Тому мистецтво, представляє собою тільки частину цілісного процесу історії, одну з форм суспільного розуму, матеріальну основу якого складає саморозвиток виробничих сил і виробничих відношень, як дві невідривні сторони способу виробництва. Так було розкрито схований довгий час під ідеологічними нарощеннями простий факт, що люди, перед тим як бути в змозі займатися політикою, наукою, мистецтвом, філософією, думками на релігійні теми, повинні виробити матеріальні блага, необхідні для свого існування - їжу, одежу, житло, бо без виробництва і постійного відновлення матеріальних благ суспільство не змогло би існувати навіть короткий час. Оскільки по одинці люди виробляють матеріальні блага на перших ступенях розвитку, то вони так чи інакше повинні вступати в якісь відношення, які складаються ще до того, як вони починають їх розуміти. Таким зв'язкам людей саме К.Г. Маркс дав назву виробничі відношення, форма яких не залежить від свавілля людей, а закономірно визначається рівнем розвитку матеріальних виробничих сил. "Сукупність цих виробничих відношень,- говорить Маркс,- складає економічну структуру суспільства, реальний базис, на якому сповіщається юридична і політична надбудова і котрому відповідають визначені форми суспільного розуму. Спосіб виробництва матеріального благ обумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі. Ні свідомість людей визначає їх буття, а, навпаки, їх суспільне буття визначає їх свідомість" (К. Маркс, До критиці політичної економії, Держполітіздат СРСР, 1953, стор. 7.). Саме таке головне положення історичного матеріалізму, є головним для розуміння всіх суспільних явищ: держави, права, моралі, релігії, науки, мистецтва. Прогресивність полягала в тому, що вчення про економічний базис і надбудові обґрунтовує принцип матеріалістичного монізму в тлумаченні всіх явищ суспільства, в том числі і мистецтва. З цього моменту естетика стала істинною наукою рівно, як теорія і історія літератури і мистецтва. До К.Г. Маркса і Ф. Енгельса суттєві проблеми естетики, теорії і історії літератури і мистецтва залишались невирішеною загадкою. Теоретики і історики мистецтва не могли, пояснити, чому в одні періоди історії мистецтво досягало розквіту, а в інші знаходиться в стані глибокого занепаду, чому якійсь художні направлення та стилі змінюються іншими, де причини того, і змінюється не тільки зміст мистецьких творів, так ще і їх форма. Виникнення тих чи інших форм мистецтва, їх розвиток, розквіт і занепад - все це залишалось для теоретиків і істориків домарксистського періоду незрозумілим феноменом, оскільки всі ці явища розглядались з відривом від економічної основи, ізольовано від суспільного буття людей. Необхідно зазначити, що сучасна буржуазна естетика розглядає мистецтво, виходячи з іманентних законів розвитку самого мистецтва, ігноруючи його зв'язок з суспільним життям людей. Шляхом вивчення лише іманентних законів розвитку мистецтва, сучасна буржуазна естетика прийшла до суб'єктивістських висновків, до відкритої відмови від об'єктивних законів розвитку мистецтва. А там, де має місце відмова від об'єктивних закономірностей, там місце науки займає міфологія і тому подібна іраціоналістична лузга, містика. 

К.Г. Маркс в "Німецькій ідеології" зазначав, що свідомість ніколи не може бути іншім, як усвідомленим буттям (К. Маркс и Ф. Енгельс, Твори, вид.2-е, т.3, стор. 25). Оскільки мистецтво є однією з форм суспільної свідомості, тому причини усіх його змін треба шукати у суспільному бутті людей, тоб-то економічному базисі суспільства. Економічний базис не зупиняється на одному та самому місці. 

"Із зміною економічної основи більш менш швидко здійснюється переворот у всій величезній надбудові. При дослідженні таких переворотів необхідно завжди відрізняти матеріальний, з справжньою науковою точністю здійснений переворот в економічних умовах виробництва від юридичних, політичних, релігійних, художніх або філософських,в загалі: від ідеологічних форм, в яких люди усвідомлюють цій конфлікт (конфлікт між виробничими силами і виробничими відношеннями.- М.О.) і борються з цим конфліктом. Як о окремій людині не можливо судити на ґрунті того, що сам він про себе думає, так само неможливо судити о подібній епохи перевороту по її усвідомленню. Навпаки, таке усвідомлення необхідно пояснити на протиріччі матеріального життя, з існуючого конфлікту між суспільними виробничими силами і виробничими відношеннями" (К. Маркс, До критиці політичної економії стор.7-8). В таких загальних положеннях історичного матеріалізму міститься і загальний принцип марксистської естетики. І тільки з позицій історичного матеріалізму можуть бути пояснені і зрозумілі виникнення мистецтва і літератури, закономірність і напрямок їх розвитку, їх розквіт чи занепад, роль в житті суспільства. 

Історичний матеріалізм вбачає в економічному базисі відзначаючий принцип, відзначаючу закономірність історичного розвитку літератури та мистецтва і інших ідеологічних явищ. Форми ідеології - серед яких література і мистецтво — виступають, як щось вторинне.  
Для К.Г. Маркса і Ф. Енгельса капіталістична формація, як і всяка формація суспільства, є складним і рухливим сплетінням і взаємодії її різноманітних сторін, коли економічний фактор виступає як визначальний момент тільки в кінцевому рахунку. В загальному вигляді цю думку особливо чітко сформулював Ф. Енгельс в листі до Штаркенбургу: "Політичний, правовий, філософський, релігійний, літературний, художній і т.п. розвиток базується на економічному розвитку. Але всі вони також здійснюють вплив один на одного і на економічну основу. Діло облаштовується зовсім не так, тільки економічне положення є єдиною активною причиною, а все інше є лиш пасивним наслідком. Немає, тут взаємодії на основі економічної необхідності, в кінцевому рахунку завжди прокладаючий собі напрямок... Отож, немає автоматичної дії економічного положення, коли кое-хто це вважає в якості зручності..." (К.Г. Маркс, Ф. Енгельс, Вибрані листи, Держполітіздат, 1953, стор.470.) 
Активна роль суб'єкта в історичному процесі, ніколи не виключає відносної самостійності, маючої місце в духовній діяльності людини, в літературі і в мистецтві. 

Таке наступне положення К.Г. Маркса і Ф. Енгельса ні протирічить тому, що економічний базис виграє визначну роль по відношенню до ідеологічних форм. Воно лише вказує на складність взаємодії між базисом і надбудовою. В такому плані має велике значення і інтерес можливість визначеної диспропорції між розквітом мистецтва і загальним розвитком суспільства. "Відносно мистецтва відомо, що окремі періоди його розквіту не завжди знаходяться в відповідності із загальним розвитком суспільства, отже, також і розвиток матеріальної основи останнього, складаючи як би його скелет його організації. Наприклад, греки в порівнянні з сучасними народами або також Шекспір" (К.Г. Маркс, До критиці політичної економії, стор. 224.). При цьому К.Г. Маркс підкреслив, що деякі форми мистецтва можливі тільки на початкових ступенях соціального розвитку, наприклад, епос. 
В пояснення своєї думки, К.Г. Маркс послався на древньогрецьке мистецтво. Відомо, що грецька міфологія складала не тільки арсенал грецького мистецтва, але і його основу. Тому ставить питання, чи той погляд на природу і суспільні відношення, який лежить в основі грецької фантазії, а тому і грецького мистецтва, можливий при наявності сільгоспфакторів, залізних доріг, локомотивів і електричного телеграфу? "Не враховуючи цього,- каже К.Г. Маркс,- можливо прийти до ілюзії французів XVIII сторіччя, так добре висміяної Лессінгом. Так як в механіці і т.д. ми пішли далі древніх, то чому б нам не створити і свій епос? І тоді в обмін "Іліади" з' являється "Генріада" (К.Г. Маркс, Теорії доданої вартості, ч.1, М., Держполітіздат, 1954, стор. 261-262.). 

Економічному підйому не обов'язково відповідає такий самий підйом в області літератури і мистецтва. Таку думку Ф. Енгельс зазначив в листі до Шмідта, "держави, економічно відсталі, в філософії все ж можуть відігравати першу скрипку: Франція в XVIII сторіччі по відношенню до Англії, на філософію якої французи спирались, а пізніше Германія по відношенню до перших двох" (К.Г. Маркс, Ф. Енгельс, Вибрані листи, стор. 430.). 

Положення про можливу невідповідність між станом духовної культури даного суспільства та його загальному, особливо економічному, розвитком обґрунтовує історичний факт того, що в умовах класово-антагоністичних формацій розвиток цієї культури має яскраво виражено протирічівий характер. Значність наукового відкриття К.Г. Маркса в тому, що диспропорцію між розвитком художньої культури і розвитком суспільства в цілому він розглядає, як вираження більш глибокої і більш загальної протилежності - між суспільним виробництвом і приватною формою привласнення. Відповідно К.Г. Маркса, ця протилежність складає основу усіх інших протиріч буржуазного суспільства. Вона носить антагоністичний характер і може бути розв'язана тільки завдяки соціальної революції. 
З аналізу протиріч капіталізму К.Г. Маркс робить за ради естетиці, теорії і історії літератури і мистецтва надзвичайно важливий висновок: "...капіталістичне виробництво має ворожий характер відомим напрямкам духовного виробництва, наприклад мистецтву і поезії" (К.Г. Маркс, Теорії додаткової вартості, стор. 261.) Про те, що буржуазна форма суспільства ворожа мистецтву і красоті, знали Гёте, Шиллер і Гегель, романтики та філософи. Навпаки К.Г. Маркс і Ф. Енгельс роблять висновок про ворожість буржуазного суспільства художньої творчості на ґрунті всебічного аналізу економічних і політичних категорій капіталізму. Для них важливо було в першу чергу розглянути характер відносин в умовах буржуазної системи суспільства. Оскільки речові категорії (товар, гроші, вартість) має місце відношення людей легко побачити висновок, що все ворожі людству тенденції містяться в капіталістичної формі експлуатації, калічущеї, юродствующей та принижуючей людину, позбавляючи її ініціативи, самодіяльності і незалежності. Тому ворожість капіталізму духовному виробництву відзначає ворожість робочій людині. Шляхом аналізу економічних категорій капіталізму К.Г. Маркс і Ф. Енгельс показують, що буржуазний спосіб виробництва руйнує людину. З цього не можливо робити висновку, ніби-то для порятунку людської особистості необхідно повернутися до примітивних форм суспільства, наприклад до середньовіччя, що пропонували романтичні критики капіталізму. Їм було вбачно, що звільнення людини можливо лише на ґрунті вищого розвитку виробництва. К.Г. Маркс і Ф. Енгельс позитивно оцінювали той факт, що капіталізм здійснив кілька переворотів у способі виробництва і обміну, розвів техніку і науку. Але в цій час основоположники робітничого (пролетарського) світогляду завжди викривали нелюдську сутність буржуазного способу виробництва в цілому і капіталістичного розподілу праці в одиничному. 

Гуманістичний характер діалектико-матеріалістичної естетики з надзвичайною яскравістю проявився там, де — К.Г. Маркс з аналізом творів Іоган Фольфганг Гёте (І.Ф. Гете) і Уільям Шекспіра (У. Шекспір) розкрив нелюдську сутність грошей як машини капіталістичної експлуатації. Посилаючись на "Фауста" І.Ф. Гёте, К.Г. Маркс пише: "То, що існує для мене завдяки грошам, то, що я можу оплатити, т.е. то, що можуть купити гроші, це - я сам, власник грошей. Як велика сила грошей, так велика і моя сила. Властивість грошей є моєю властивістю - їх власника - властиві і сущностні сили. Тому, що є есмь і що я можу зробити, визначається не моєю індивідуальністю. Я каліка, але я можу купити собі найкрасивішу дівчину. Тому я не каліка, ібо дія каліцтва, його відстрашаюча сила, зводиться на не-що грошами. Якщо я - по своїй індивідуальності - хромий, але гроші нададуть мені 24 ноги; тому, я не хромий. Я погана, нечесна, безсовісна, скудоумна людина, але гроші в повазі, а тому в повазі і їх власник. Гроші є найвищим благом - тому хорош і їх власник. Гроші, крім того, позбавляють мене від ярма бути нечесним,- тому раніше вважається, що я чесний... І тому, що мої гроші не перетворюють усяке моє безсилля в його пряму протилежність?" (К.Г.  Маркс і Ф. Енгельс, З ранніх творів, М., Держполітіздат, 1956, стор. 618.) 

Ця спотворена сила грошей, відзначає К.Г. Маркс, корениться в їх сутності, як "відчудженої частини людства". Аналізуючи буржуазне суспільство, К.Г. Маркс і Ф. Енгельс показують, що економічна основа капіталістичної організації виробництва здійснює пагубний вплив на мистецтво. Капіталістична дійсність з власним принципом чистогану, з перетворенням всього та всякого в товар розбещуючи діє і на художників. На прикладі Ежена Сю, автора роману "Парижські таємниці", К.Г. Маркс ілюструє той поширений в буржуазному суспільстві факт, коли творчій робітник в угоду класової пристрасті, шляхом оборутки з совістю, а точніше з втратою усякого поняття про чесність і совість, готовий фальсифікувати та ізкривляти дійсність. Це вигідно буржуазії і самому художнику, запродавшемуся капіталістам. А скільки таких запродажних писак і художників в капіталістичних державах зараз? Професор філософського факультету МГУ Михайло Федотович Овсянніков (М.Ф. Овсянніков), відзначав, “Ось до прикладу сюреаліст Сальвадор Далі, який дійшов до цинічного хвастівства своєю продажністю” (М.Ф.Овсянніков Маркс, Енгельс, Ленін “Про мистецтво” М.1965). На ґрунті всебічного аналізу капіталістичного суспільства К.Г. Маркс прийшов до висновку, що воно вже не спроможне забезпечити економічний, політичний і культурний прогрес. З цього К.Г. Маркс зробив висновок, що врятувати мистецтво можливо лише шляхом революційної зміни суспільних відносин. Тільки соціальна революція створить, відповідно К.Г. Марксу, необмежені можливості для безприривного прогресу в розвитку художньої культури людства. Таким чином, К.Г. Маркс і Ф. Енгельс головні проблеми естетики зв'язують з проблемами пролетарської революції. В лиці пролетаріату бачать вони істинного носія прогресу в політичної, економічної і культурної галузях. 

Ворожість капіталізму мистецтву на ґрунті самого мистецтва подолати неможливо, і є лише один напрямок - знищення капіталізму і ставлення нової форми суспільства.  

Справедливість таких висновків підтверджується, по-перше, все зростаючими хвилям світових кризисів і сучасного буржуазного мистецтва, існуючого в своїх крайніх абсолютно нелюдських формах. Можливо передбачити, що мистецтво у майбутньому, суспільстві з іншими формами відношення виробничих відносин та виробничих сил, зробить такі успіхи, яких ще не знала ні жодна епоха всесвітньої історії., що є шляхом до мистецтва майбутнього. 

А.Ткаченко
----