Редактирование: Развиток В.І.Леніним естетичених поглядів Маркса і Енгельсa

----
<small>[[Движение]] / [[Концепция жизнеустройства]] / [[Маркс, Енгельс, Ленін про мистецтво]] / </small>
----

[[Image:Gerb.gif|right]]
:'''[[К.Маркс і Ф.Енгельс - створювачі істинно научної естетики]]'''

:::''1. К.Маркс и Ф.Енгельс про місце мистецтва в житті людства''
:::''2. К.Маркс и Ф.Енгельс про мистецтво як пізнання дійсності''
:::''3. К.Маркс и Ф.Енгельс про класовий зміст мистецтва''
:::''4. Історичне значення теорії К.Маркса и Ф.Енгельса про естетику''

:'''[[Развиток В.І.Леніним естетичених поглядів Маркса і Енгельсa]]'''

:::''1. Ленінська теория відібраження і специфика мистецтва''
:::''2. В.І.Ленін про партійність літератури та мистецтва''
:::''3. В.І.Ленін про дійсну та вимешлену свободу творчісті''
:::''4. В.І.Ленін про традиції і новаторство в мистецтві''
:::''5. Всесвітньо-історичне значення естетичної спадщини В.І.Леніна''

'''РОЗВИТОК В. І. ЛЕНІНИМ ЕСТЕТИЧНИХ ПОГЛЯДІВ МАРКСА І ЕНГЕЛЬСА'''

В. І. Ленін у нових історичних умовах конкретизував, розвинув і збагатив марксистське навчання в самих конкретних питаннях, зокрема по кординальних питаннях естетики. Головніші естетичні проблеми Леніним переосмислені у світі рішень практичних завдань пролетарської революції та будівництва комуністичного суспільства. Тому наша естетика в сучасному часі розвивається під прапором ленінізму.

В. І. Ленін, так саме, як і його вчителя - Маркс та Енгельс, створив струмку естетичну концепцію, яка складає одну з сторін цілісного марксистсько-ленінского світогляду.

'''1. Ленінська теорія відображення і специфіка мистецтва'''

Рішучу роль у розвитку діалектико-матеріалістичної естетики зіграла розроблена Леніним марксистська теорія пізнання. Ленін чудово бачив глибокий зв'язок між естетичною концепциєю того чи іншого теоретика і його поглядами з питань гносеології.

Вихідним положеням ленінської теорії пізнання є положення про те, що світ, реальна дійсність існуют поза і незалежно від розуму людей, що наші відчуття, сприйняття, представлення є образами зовнішнього світу, що ці образи надають нам вірне відтворення реальної дійсності. При затосуванні до містецтва це визначає, що життя, дійсність є джерелом, з якого художник, письменник черпають теми та сюжети своїх творів, свої уявлення, поняття, ідеї, образи, враження.

З цього зрозуміло, що чим глибше художник будє проникати в дійсність, тим повнокровніше будуть створні їм образи, богаче ідеї. "...Для матеріаліста,- говорить Ленін,- світ богачє, живіше, різноманітніше, ніж він здається, ібо кажний крок розвиткуя науки відкриває в ньому нові сторони"( В. І. Ленін, Твори, вид. 4-е, т. 14, стор. 116).
Таким чином, мистецтво Ленін долучав до сфери пізнавальної діяльності людини. Самі  художні образи в розумінні Леніна виступають як специфічні форми пізнання різноманітного миру.

У своїх спогадах Н. К. Крупська писала: "Ілліч добре знав російську літературу - вона була для нього зброєю пізнання життя. І чим повніше, багатосторонніше, глибше відібражали художні твори життя, тим простіше вони були, тім більш цінував їх Ілліч"( В. І. Ленін про літературу та мистецтво", М., Госполітіздат, 1957, стор. 560). Високо цінував Ленін таких великих російських письменників, як Некрасов і Салтиков-Щедрін, за їх майстерне художне проникнення у сущність суспільних процесів. "Ще Некрасов і Салтиков,- писав Ленін,- вчили россійске суспільство відрізняти під пригладженної і напомаженною зовнішністю освідченності крепостніка-пана його хижі інтереси, вчили ненавидити ліцемірья і бездушність подібних типів..."( В. І. Ленін, Твори, т. 13, стор. 40) . Г. Успенський Леніну був доріг тим головним, що письменник, володіючи "великим артистичним талантом", умів проникати "до самої суті явищ"( В. І. Ленін, Твори, т. 1, стор. 238).

З наведених вище висловлювань В. І. Леніна випливає, те що він розглядав мистецтво перед усім як зброю пізнання світу. З його точки зору, розкриття суттевих сторін об'єктивного миру засобами мистецтва настільки ж необмежене, скільки необмежене наукове пізнання світу. Це положення стає повнстю зрозумілим як  при співставленні окремих видів або жанрів мистецтва з якую-небудь галуззю людського знання, так і в окремому при співставленні всієї художньої діяльності з діяльністю научною. Зрозуміло, при детальном дослідженні питання о взаімовідношенні художнього і наукового пізнання життя виявиться, що об'єкти наукового і художнього пізнання можуть не співпадати. Далі виявиться, що вказані способи осягення миру взаємно переплетаються і проникають друг у друга.

Ленін показав, що пізнання життя в мистецтві відрізняється від наукового. В листі до  Інесси Арманд він відзначив, що тему, торкаючуюся індивідуального випадку, слід розробити в художньому творі оуремо. Тут, говорив Ленін, "весь гвіздь в індівідуальній обстановці, в аналізе характерів і психики даних типів..."( В. І. Ленін, Твори, т. 35, стор. 141). Мистецтво, відповідно Леніну, загальне, закономірне, сутне, відкриває через індівідуальне, через конкретні ситуації, за допомогою відображення визначених характерів, конфліктів між ними і психології окремих особистостей. Внаслідок цього образи мистецтва стають досяжними не тільки опосередкованому, іле і опосередкованому відчуттю і тому набувають здатність прямого впливу не тільки на розум, іле і на почуття людини. В силу цього форма в мистецтві починає займати виключно важливе місце. В цьому зв'язку набуває більш значення талант художника, знання техникі даного виду мистецтва, конкретних техничних прийомів. Однак, все це має сенс і значення тольки у тому випадку, коли не втрачається головне, а саме: пізнання того, що є важливим для життя, сутнім, закономірним. Завдання мистецтва не тільки зводиться до лише віртуознного, з точки зору техніки, відтворенню одиничного, неповторимого факту, явища. Призначення мистецтва - надавати правдиве художне життеве спілкування. А це досягається шляхом типизації. Цьому питанню Ленін приділяє велику увагу. По-перше всього він подкреслює, що загальне, типичне існує об'єктивно через відокремлене, індивідуальне. Однак саме індивідуальнє цікавить мистецтво головним чином лише з тієї сторони, що в ньому знаходить відібраження  загальне. Розглядаючи проблему типизації, Ленін висує друге важливе положення, яке направлено проти абстрактного узагальнення без врахування реального різноманіття явищ. Це положення Ленін развиває у полемиці з народниками. Народники намагалися довести, що для капіталізму в Россії немає внутрьошнього ринку. Ленін розкрив антинаучність тієї аргументації, якой користувались народники для доведення своїх фальшивых тезисів. Мова йшла про "средні цифри", якими користувалися народники, поєднуючи у своїх статистичних підрахунках богатіїв, передуючих землю у аренду, і бідняків, арендуючих її. "Не дивно ,- писав Ленін,- що при складанні богатіїв і бідноти разом і при поділі на число доданків  мождиво всюди, де завгодно, отримати "рівномірний розподіл"!"( В. І. Ленін, Твори, т. 3, стор. 74). Викриваючи підтасування народників, Ленін переконливо довів, що дійсно научне узагальнення повинно виходити з порівняння представників сільського пролетаріату з типовими представниками сільської буржуазії.

Наведені вище судження Леніна мають безпосередне відношення до соціології, але було би повністю помилково полагати, що вони не торкаються проблеми художнього спілкування, яке слвд розуміти як типізацію, а не як "среднестатистичне". З питанням про художнє спілкування безпсередньо зв'язано питання щодо життеєвої правдивості мистецтва. Цє питання В. І. Ленін ставить в широкому філософському значенні. "З точки зору сучасного матеріалізму, тобто марксизму,- писав він,-історично умовні межі приближення наших знань до об'єктивної, абсолютної істини, але безумовно існування цієї істини, безумовно те, що ми приблизуємось до неї. Історичні умови контури картини, але безумовне те, що ця картина відібражає об'єективно існуючи модель"( В. І. Ленін, Твори, т. 14, стор. 123). По Леніну, істина є одночасно і процес і досягнутий результат. Ці загально філософські положення мають виключно важливе значення для мистецтва, оскілько масштабом його величності і дійсності є об'єктивна правда. В художньому пізнанні, як і в наукці, відібраження, подкреслював Ленін, необхідно розуміти не абстрактно, ні без протиріч, а у вічному процесі руху, виникнення протиріч і вирішення їх.

Питання про художню правду було поставлене вуже россійськими революційними демократами. Так, в статті "Темне царство" Добролюбов писав: "...Головна якість письменника-художника полягає у правді його відображень; в противному з них будуть помилкові виснокви, складуться, за їх милостю, помилкові поняття. Але як розуміти правду художних творів? Власно кажучи, безумовної неправди письменники ніколи не выдумують: про самі безглузді романи та мелодрами неможливо казати, щоб представлені в них пристрасті і пошлості були безумовно ложні, тобто неможливі навіть як юродлива випадковість. Однак, оманливість подібних романів і мелодрам полягає іменно в тому, що в них берутся раптові, оманливі риси дійсного життя, не складаючи його сутноссті, його характерних особливостей" (Н. А. Добролюбов, Зібрання творів у шести томах, М.-Л., ГІХЛ, 1935, т. II, стор. 48).

Питання про художню правду отримало у Леніна детальну систематичне розробку. Ленін детально обгрунтував навчання істині в цілому. У цьому з'язку представляє великий інтерес його скорочений, але виключно глибокий аналіз романа В. Винниченко "Заповіти батьків". У свому романі затятий реакціонер Винниченко об'єднав розом усякого роду "жахи": "порокі", романтичні злодійства з вимаганням грошей за таємницю і т. п. "Поодиниці,- говорить Ленін,- звичайно буває у житті все, що із "жахів", що описує Винниченко. Однак, об'єднувати їх всіх разом що таким чином - відзначає малювати жахи, і лякати власне уявлення читача, "забувати" себе і його" (В. І. Ленін, Твори, т. 35, стор. 107). Зрозуміло, не має нічого дивного у тому, що художник концентриє ті чи інші життеві явища, з тим, щоб у лаконічній формі відобразити сутно важливе із дійсного світу. Але, Винниченко повільно вихватює окремі факти дійсності і самоправно їх поєднує. В результаті цілісна картина миру стає спотвореною. Правильна картина світу, вказує Ленін, виникає лише тді, коли даеться відображення "об'єктивного зв'язку і взаимопов'язаності історичних явищ в їх цілому" ( В. І. Ленін, Твори, т. 23, стор. 266-267). Отже, життеву правдивіст мистецтва Ленін розуміє, поперед всього, як історично-конкретне відображення дійсності. А це, по-перше, передбачає таку демонстрацію людських характерів, коли розкривається соціально обумовленість дій, вчинків, думок людей, що живуть і формуються при даних умовах. По-друге, що дуже важливо, передбачає розкриття того, як люина змінює обставини, покращує умови життя і як сама духовно росте і формується у боротьбі за претворення дійсності.

Правда життя, в тлумаченні Леніна, передбачає розгляд дійсності у революційному розвитку і русі. При такому підході дійсність виступає не як просте джерело почуттів і вражень, а як непреривний процес борьтьби нового зі старим, де завжди щось народжується і щось вмирає.

Ленінське розуміння життевої правдивості мистецтва орієнтує творчих рабітників на широке охоплення подій, на більшу ємкість ідейно-художнього пізнання світу у його суттевих сторонах і моментах. Відібраження життя в його повноті, бачення революційних тенденцій і смілива боротьба за їх затвердження, відповідно Леніну,- одна з важливіших рис мистецтва життєвої правди. Ризом з тим Володимир Ільіч був проти тематичної вузкості мистецтва. Він вважав, що істинний художник прагне до відображення всіх сторін дійсності, до показу краси природи і скарбів людських думок, почуттів, вольових прагнень людини, перетворюючих світ. Але про щоб художник ні розповідав у своїх творах - всі його задуми і думки про життя народу, про його революційну боротьбу за перетворення світу на нові засади. Істинний художник, відповідно Леніну, прагне відобразити не тільки події, конфлікти, що торкаються інтересів його батьківщини, але і інтереси всього прогресивного людства.

Ленінське тлумачення проблеми правди у містецтві потребує від художників стислого зв'язку з життям народу, глубокого розуміння політичних, моральних і філософсько-єстетичних проблем сучасності, звернення до тих питань, які висуваються сучасним часом і які турбують людство в даний момент. Тема сучасності повинна стати головною тиемою нашего мистецтва - ось, який сенс ленінських висловлювань про природу мистецтво, типизацію, об'єктивної правди.

Теорія відображення, розроблена Леніним, є філософською основою рішень цсіх корених проблем єстетики.

'''2. В. І. Ленін про партійність літератури та мистецтва'''

Ленін чудово розумів і неодноразово підкреслював, що людина пізнає дійсність не тільки як біологічне, а головним чином як соціальна частина суспільства. Оскільки людина є "сукупність всіх суспільних відношень", вона не може бути пасивним дзеркалом, відібражаючим дійсність. "...Ні жодна жива людина,- писав Володимир Ільіч,- не може не стати на бік того чи другого класу (якщо він зрозумів їх взаємовідносини), не може не радуватись успіхам даного класу, не може не засмутитися його невдачі, не может не викривати тих, хто має ворожі намірі проти цього класу, тих, хто заважає його развитку розповсюдження історично відсталих думок і т. п."( В. І. Ленін, Твори, т. 2, стор. 498-499). Отже, люба людина, та тим більше творчий робітник, завжди прагне здійснити вплав на развиток соціальних подій, хоча і не завжди відкрито визнає активність свого відношення до світу. Яке ж мистецтво є найбільш дісним та діючим? Ідеалісти звичайно хвалються тим, що нібито вони належним чином підкреслили дійсність розуму. На справді справа є зовсім іншою. Тому, що ідеалізм виключає з розуму об'єктивний зміст. Розум в ідеалістичній інтерпритації по суті замкнуто знутрі самого себе. Позбавленное об'єктивного значення, воно в силу цього повністю або більшою частиною позбавлено можливості надавати вплив на дійсність. Навпаки, розум, зв'язанное з об'єективною дійсністю, відібражаючий її, набуває справжню дійсність. Адже тільки на грунті глибокого значення об'єктивних законів розвитку дійсності можливо змінювати її в необхідному для людини напрямку і пристосовувати до людських потреб. Тому і мистецтво буде тім більш діючим, чим воно правдивіше, чем глибше охоплює об'єктивні тенденції розвиток життя. Напроти цього, мистецтво, відірване від життя, спотворююче істинну картину світу, духовно раззброює людину, прирікає його до пасивністі. Якщо правдиве мистецтво сприяє розвитку ініціативи народных мас, мобілізує їх на революціне перетворення життя, тоді різні форми декадентського формалістичного мистецтва сковують живий почин народу, парализують його. Реакційні класи тому завжди культивують занепаднецькі форми мистецтва з метою зміцнення свого панування. Ленін вчив бачити за боротьбою в філософії, естетики, мистецтві відібраження боротьби різних класів і суспільних груп. В зв'язку з цим він видвинув один з важливіших принципів марксистської єстетики - принцип партійності мистецтва.

Принцип партійності В. І. Ленін розглядає в широкому філософському значенні. Перш за все він вказує, що люба партійна ідеологія. "Матеріалізм,- говорить він,- включає в себе, так би мовити, партійність, зобов'язує при всякої оцінці події прямо, і відкрито ставати на точку зору певної общественой групи" (В. І. Ленін, Твори, т. 1, стор. 380-381). Во всякої спробі замаскувати партійність Ленін справедливо бачив лицемірство, вказуя, що безпартійність є буржуазною ідєю, а партійність - ідея соціалістична.

Ленін не обмежувався загальним формулюванням принципу партійності по відношенню до  ідеології в цілому, а конкретизував його стосовно до різноманітних форм общественого розуму. Детально розглянут цій принцип і у відношенні до мистецтва. В цьому плані велику цінність має стаття "Партійна організація і партійна література", яка була написанна в період революційних подій 1905-1907 років.

"Література повинна стати партійною,- писав Ленін в цій статті. - В противагу буржуазних звичаїв, в противагу буржуазної підприємницької, торгашеської преси, в противагу буржуазному літературному карьєризму і індивідуалізму, "барському анархізму" і гонтиві за наживою,- соціалістичний пролетаріат пвинен висунути принцип партійної літератури, развивати цій принцип і проводити його у жутті у можливо більш повної та цільної формі" ( В. І. Ленін, Твори, т. 10, стор. 27).

'''3. В. І. Ленін про дійсну та вимешлену свободу творчості'''

Наносячи нищиівні удари реакційним теоріям "чистого", "автономного" мистецтва, Ленін ставить нові завдання перед мистецтвом революційного пролетаріату. Прихільники так званої "свободної" літератури, відзначає Ленін, фактично зв'язані з інтересами експлуататорських класів і служать їм. Нова, дійсно свободна лфтература буде служити інтересам пролетаріату і всіх трудящих. Вона буде в справжньому смислі народна література. Ленін, таким чином, вважає, що партійність і народність мистецтва неразрывні. І запаречувати цьому - значить ізвращати суть справи, ібо у комуністичної партії немає інших інтересів, крім інтересів народу. Ні жоден принцип єстетики соціалістичного реалізму не піддавався таким нападам зі сторони буржуазних ідеологів і ревізіоністів, як принцип партійності мистецтва. З багаточисельних заперечень проти принципу партійності чаще всього висувається положення, відповідно до якого цій принцип нібито виключає свободу художнього творчества і здодить у нещіт "автономію" мистецтва. Всі сучасні буржуазні єстетики, як і єстетики-ревізіонисти, намагаються довести, що художня діяльність є діяльністю абсолютно вільною. Але чи існує така свобода та чи можлива вона взагалі? На це питання Ленін відповідає категоричним: "Ні!" "У суспільстві, основаном на владі грошей, в обществе, де жебрачат маси трудящих та дармоїдствуют горстки богатіїв, не може бути "свободи" реальної і дійсної" (В. І. Ленін, Твори, т. 10, стор. 30). Абсолютну свободу Ленін называє буржуазною, анархічним виразом, суцільним лицеміррям. Письменник залежить від буржуазного видавця, від буржуазної публіки, від цензури, від грошового мішка, від подкупу, від змісту. Ленін абсолютно справедливо вказує, що жити в суспільстві і бути вільним від суспільства неможливо. Цій факт, що свобода творчості в умовах буржуазного суспільства набуває все більш фіктивний характер, вимушені визнавати навіть прихільники та адепти "принад" буржуазної демократії. Так, у своїй книзі "Кризис американського духу" Л. Гурко приводить велику чисельність фактів, підтверджуючих те, що кіно, телебачення, радіо, преса повністю знаходяться під владою монополій. Ось, наприклад, що пише Гурко про Голівуд: "Є деякі вирази, які голівудські постановщики не можуть байдуже чути: "серьозні картини", "їжа для розуму", "самобитність художника". У їх уявленні ці вирази є синонімами фінансових втрат, заумного і непрактичного ідеалізму, пустого єкспериментування і банкрутства. Як правило, постановщики - прихильники філософії швидкої наживи. Так як більшість кінокомпаній фінансуються банками, то будь-які міркування, не пов'яхані прямо чи явно з прибутком, наприклад питання мистецтва та розвитку смаків глядачів, часто поспішно і з зневагаю відкидаються на сторону" (Л. Гурко, Кризис американського духу, М., Вид-во іноземної літератури. 1958, стор. 153).

У своїй книзі "Міркування про кіномістецтво" знаменитий французськийрежисер Рене Клер вказує аналогічні факти. Ось що він пише: "Що це таке "хороший фільм"? Директор одного кінозалу заявив нещодавно: "Хороший фільм - це фільм, який дає гроші". Ц цієї відповіді міститься смертний вирок сучасному кіно" (Рене Клер, Роздуми про кіномистецтво, М., "Мистецтво", 1958, стор. 147). "Поставлене тут питання,- продовжує Рене Клер,- торкається не тільки кіно. Радіо, телебачення і всі нові форми выраження, які дає нам техніка що розвивається, виявляться перед обличчам тієї ж проблеми. Невже всім цим могутнім силами може розпоряджатися будь-хто, у кого достатньо капиталів, щоб їми заволодіти? Свобода, надана у відношенні до таких речей приватної ініціативи, є карикатурою на свободу. У результаті такої свободи встановлюється абсолютна диктатура декількох промислових і фінансових груп над областю, яка є не тільки матеріальною. Може бути, економічна і політична система, яка існує у нас в цій час, не допускє інших способів рішення цієї проблеми? В такому випадку сама ця система більше не відповідає потребан нашої епохи і повинна бути змінена" (Рене Клер, Роздуми про кіномистецтво, стор. 149).

Висловлювання, подібні тим, які ми привели з книг Гурко та Рене Клера, можливо почути з уст багатьох сучасних представників буржуазної культури. Вони зайвий раз підтверджують, що свобода в умовах капіталістичної дійсності - це ілюзія, яка прикриває диктатуру фінансових і промислових акул. Ленін вказував, що капіталізм по своїй природі ворожий до  свободного розвитку особистості, ворожий і до творчого початку людини. Тому Ленін вважав, що художників, письменників, актерів необхдно звільнити від кріпосної цензури, від буржуазно-торгашеських відношень, від політичного шантажу та тиску. Яле не тільки іфд цього. Необхідно ще звільнити творчих рабітників від анархистсько-індивідуалістичних впливів, ібо анархізм - це вивернута навиворіт буржуазність та закріпачення. Шлях до визволення, відповідно Леніну, це пролетарська революція, корінне перетворення обществених відношень, а не похід до внутрішнього життя, як вважають ідеалісти.

Істинна, та не мніма свобода художньої творчості, по Леніну, можлива тільки у суспільстві, свободному від експлуатації, социальної несправедливості, національного пригничення, від влади сліпих єкономичних сил. Таку свободу якк раз і надала творчим працівникам Жовтнева революція. В бесіді з К. Цеткін Ленін казав, що до революції розвиток мистецтва знаходився у залежності від моди та примх царського двору, так як від вкусів та примх аристократів і буржуазії. "Наша революція визволила художників від  гніту цих вельми прозових умов. Вона перетворила радянську державу в їх захисника і замовника; Кожний художник, усякий, хто себе таким вважає, має право творити вільно, відповідно до свого ідеалу, незалежно ні від чого"( В. І. Ленин про літературу і мистецтво", стор. 582).

Глибина постановки Леніним питання про свободу творчості полягає у тому, що цю свободу він не протиставляє громадському обов'язку художника. Свобода мистецтва, вказував В. І. Ленін, полягає у тому, що воно служить не ситій героїні, не нудьгуючим від ожіріння "верхним десяти тисячам", а мільйонам і десяткам мільонів трудівників, які складають єліту держави, її силу, її майбутне. Саме з глубокого зв'язку з життям народу, з добровільного, бажаного служіння справі соціалізму і комунізму, за думками Леніна, аиникає справжня, дійсна свобода художньої творчості. Маючи на увазі літературу соціалістичного общества. Ленін писав: "Це буде свободна література, орошаюча останне слово революційної думки людства досвідом і живою роботою соціалістичного пролетаріата, створююча постійну взаємодію між досвідом прошлого (научний соціалізм, завершивший розвиток соціалізма від його примитивних, утопичних форм) з досвідом справжнього (справжня боротьба товаришів рабочих") (В. І. Ленін, Твори, т. 10, стор. 31).

В. І. Ленін обгрунтував думку про необхідність партійного керівництва мистецтвом. В цій же час він вказував на небезпеку нівелювання у області художньої творчості. Тут, підкреслює Ленін, необхідно забезпечення більшого простору особистої ініциативи і індівідуальним схильностям. В світлі цього висловлювання стає прозорою фальшивість ревізіоністських криків з приводу того, нібито принцип партійності - це як бы узда, що сковує творчих рабітників. Богатство і розноманіття мистецтва соціалістичного реалізму служать блискучим спростуванням наклепницьких вигадок ідеологів буржуазії.

Принцип партійності, відповідно Леніну, є виразом не тільки справжньої народності нового, соціалістичного мистецтва, але одночасно сприяє досягненню найвищої художньої правди. Буржуазна же партійність перешкоджає розкриттю справжньої правды.

'''4. В.І.Ленін про традиції і новаторство в мистецтві'''

Ленін неодноразово вказував на необхідність глибокого освоєння та критичної переробки того, що було створено людством на протязі тысячеліть. Комуністична партія під керівництвом Леніна в перші роки радянської влади рзгромила ідеалістичні установки Пролеткульту, який заперечував значенню класичної спадщини у справі будівництва нової, соціалістичної культури. Характерно, що філософською основою Пролеткульту була ідеалістична, махистська гносеологія Богданова. Викриваючи псевдореволюційну теорію пролеткультівців про створення пролетарської культури "лабораторним" шляхом, Ленін у  своєму виступі на III з'їзді комсомолу вказував, що пролетарська культура не є вигадкою "спеців" з будівництва культури. Це Ленін назвав "суцільною дурницею". Відповідно Леніну, пролетарська культура повинна з'явитися закономірним розвитком тих запасів знання, які людство вирабило під гнітом капіталістичного суспільства, поміщицького суспільства, Ленін вчив, що у культурній спадщині ми повинні брати лише те, що знаходиться у згоді із завданнями будівництва соціалістичної культури, те, що сприяє розвитку радянського мистецтва і літератури, те, що здатне служити духовному збагаченню трудівників.

Проводячи послідовну боротьбу за освоєння художньої спадщини, партія під керівництвом Леніна одночасно виступила проти зведення завдань будівництва нової художньої культури до некритчного, эпігонського подражання класикам. Ленін вчив, що наші писбменники, художники, спираючись на класичне мистецтво, не повинні відриватися від завдань художнього відтворення ідей сучасності. Ленін завжи підкреслював, що вірність кращим традиціям минулого повинна виражатися у творчому збагаченні їх новаторством, що зберігать традиції - означає развивати їх у відповідності з вимогами сучасності. Він єнергійно протестував проти псевдо новаторства, що як правило выступає у формі технічних оригінальнічаній. В цьому плані характерно негативне ставлення Леніна до трюкачества футурістів. У бесіді з К. Цеткин він підкреслив, що красиве необхідно брати в якості зразків, навіть якщо воно "старе", а "нове", якщо воно не спричиняє естетчної радісті народу і руйнує природу мистецтва, кинути. Леніну претило помилкове, формалістське "новаторство", яке у деяких художніх течеях перших рокві радянської влади вважалися модним у містецтві.

Істинне новаторство Ленін бачив поперед всього у правдивому відображенні нового, що складалось у дійсності після перемоги Жовтневої революції, у показі нових сторін життя радянського суспільства, розкритті нового духовного обличча радянської людини, яка зкинула ярмо капіталістичного рабства і підклюлася до будівництва нового, соціалістичного суспільства.

'''5. Всесвітньо-історичне значення естетичної спадщини В.І.Леніна'''

Короткий розгляд деяких естетичних проблем, поставлених Леніним, говорить про те, що великий мислитель і революціонер збагатив, углубив і якісно розвив діалектико-матеріалі-стичну єстетику, дав філософське обгрунтування політики партії у області культури і мистецтва. Ленін показав зразки конкретно-історичного аналізу багатьох художніх явищ з історії світової і російської культури, надав справжньо научну періодизацію визвольного руху в Росії і цим самим заклав основи періодизації історії художньої культури. Його статті про Толстого і Герцина, висловлювання про творчість Чернишевського, Добролюбова, Щедріна, Тургенева вражають своєю глубиною і силою спілкування.

Ленін стояв у істоків соціалістичної культури. Недивлячись на свою колосальну зайнятість, він уважно слідкував за ростками нової, соціалістичної культури і мистецтва та заботливо обергав їх. Ленін завжди рішуче виступав проти реакціїної ідеї про мирне співіснування у області ідеології. Борючись за будівництво нової культури, Ленін постійно підавав ніщівної критиці занепадницьку ідеологію буржуазії, починаючи з філософського ідеалізму і закінчючи декадентським мистецтвом. Ленінська спадщина залишається могутнєю і грозною зброєю проти антинародної, реакційної ідеології сучасного капіталізму, проти формалізму, абстракціонізму і інших "ізмів". 

Велика заслуга В. І. Леніна полягає у тому, що він указав головний напрямок радянської літератури і мистецтва - на щільний зв'язок з життям народу, активну участь творчих рабітників у будівництві комунізму, вдосконалення художнього майстерства. Саме по цьому шляху вело і веде радянське мистецтво Комуністична партія Радянського Союзу. На протязі всієї своєї діяльності партія приділяла велику увагу питанням літератури і мистецтва. Ще задовго до Жовтневої революцї вона выробила чітку програму культурних змін, заклала міцні основи політики у області літератури і мистецтва. Після Великої Жовтневої соціалістичної революції, яка відчинила нову еру у історії людства, перед партією у повну ширину повстало питання будівництва соціалістичної культури.

Головне завдання, що стало перед партіею у області розвитку художньої культури, містилося у тому, щоб спрямувати мистецтво по шляху служіння трудящим масам, народу. Ця генеральна лінія партії найшла своє відображення у листі ЦК РКП (б) парторганізаціям у 1920 році. Партія осудила шкідливі тенденції Пролеткульту, які виразились у спробах обособити свою діяльність від партійних організацій, від державних органів, у спробах лабораторним шляхом створити "чисту" пролетарську культуру.

На XI з'їзді партії ставилося питання про створення таких художніх творів, які виховували би в нашій молоді високі моральні якості: мужність, відданість справі будівництва нового суспільства.

Думка про необхідність створення нової художньої культури, розрахованої на широкі круги робітників і селян, була чітко зазначена у резолюції ЦК РКП(б) "Про політику партії в області художньої літератури" (1925). Ця постанова партії слугувала міцним імпульсом для згуртування сил письменників навколо завдань соціалістичного будівництва і допомогла багатьом діячам мистецтва правильно визначитинапрямок своеї творчої діяльності.

Велике значення для развитку радянської літератури і радянського мистецтва у цілому мала постанова ЦК ВКП(б) від 23 квітня 1932 року "Про перебудову літературно-художніх органязацій". З опублікування цієї постанови розпочався новий этап у розвитк радянського мистецтва. Груповая замкнутість, групова боротьба в радянській літературі створювали ріного роду перешкоди для творчої работи. Постанова ЦК усунула ці перешкоди, подготувала умови для консолідації всіх творчих сил і мобілізації їх на рішення вищих художніх завдань, поставлених всім рухом соціалістичного будівництва.

В наступні роки Центральний Комітет прийняв ряд постанов з питань літератури і мистецтва. Ці постанови зиграли велику роль у розвитку духовної культури радянського суспільства. Вони ідейно озброїди наші кадри, встановили коренні завдання ідеологічної работи в нових історичниху умовах, развили і конкретизували принципи соціалістичного реалізму.

Ці постанови були прийняті в той період, коли посилилився ідеологічний наступ на нашу державу і держави народної демократії зі сторони імперіалістичних сил. Партія висунула на перший план завдання підвищення рівня всієї ідеологічної роботи, підкреслила важливіше значення радянської літератури і мистецтва у справі комуністичного будівництва і вихованні трудящих у дусі комунізму. У постановах відмічалося, що, головне завдання ідеологічної роботи полягає в активній пропаганді політики Радянської держави, которая является жизненной основой советского строя. Большое значение имела также борьба против влияний буржуазной идеологии и разного рода ошибок и извращений в литературе и искусстве, борьба с реакционной идеей мирного сосуществования в области идеологии.

Поворотным пунктом в развитии советского искусства и литературы явились решения XX и XXII съездов КПСС, решения пленумов ЦК КПСС.

Своими успехами искусство советского общества обязано повседневной заботе Коммунистической партии, последовательно и неуклонно направляющей нашу страну, ее экономику и культуру по пути к коммунизму. XXII съезд КПСС принял Программу строительства коммунистического общества в нашей стране. Перед художниками, писателями, актерами, перед всеми творческими работниками открылись новые перспективы и задачи.

Ни в одну эпоху мировой истории не стояли такие высокие задачи перед работниками искусства. Постоянная забота партии о нашей культуре, ее направляющая и руководящая деятельность являются верным залогом того, что наши творческие работники претворят в жизнь великие планы культурного строительства, намеченные новой Программой КПСС.
----