| Текущая версия |
Ваш текст |
| Строка 1: |
Строка 1: |
| | <small> [[ТЕРРИТОРИИ]] / [[Украина]] /</small> | | <small> [[ТЕРРИТОРИИ]] / [[Украина]] /</small> |
| | ------- | | ------- |
| - | [[Файл:Dirka.png|right|250px|link=http://m-17.info/index.php?title=%D0%A1%D0%B0%D0%BC%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B0_%D0%B4%D1%96%D1%80%D0%BA%D0%B0]] | + | [[Файл:Dirka.png|right|250px|link=http://zerkalo.lib.rus.ec/b/173393/read]] |
| | <center><big> | | <center><big> |
| | '''Остап Вишня Самостійна дірка''' | | '''Остап Вишня Самостійна дірка''' |
| Строка 186: |
Строка 186: |
| | '''Передмова''' | | '''Передмова''' |
| | </center> | | </center> |
| - | Є таке старовинне народне прислів'я: «Не руш ОУНця — воно не смердітиме», але за часи Вітчизняної війни ОУНці почали смердіти, сказати б, самодіяльно, отже, з огидою доводиться вживати дезодорації.
| |
| - |
| |
| - | З проханням до сусідів мати напоготові пульверизатора з «лісною водою» беремося за цю науково-дезодоративну розвідку.
| |
| - |
| |
| - | ОУН?! Що воно таке?
| |
| - |
| |
| - | Це, як воно себе само кличе, є Об'єднання Українських Націоналістів.
| |
| - | <center>
| |
| - | '''I. Що воно, справді, таке — УкрОУНа?'''
| |
| - | </center>
| |
| - | УкрОУНа — це, звиняйте на слові, держава. Походить од дієслова не «держать», а «держатись». Як воша кожуха. УкрОУНа держиться, бо її держать.
| |
| - | <center>
| |
| - | '''II. Територія'''
| |
| - | </center>
| |
| - | Держава УкрОУНа суцільної простороні, тобто території, не має, а розташована вона клаптиками по гестапівських смітниках та по інших, не дуже дотепних, але потрібних для людства місцях, що потребують асенізації, та ще по хащах, ярках, яругах, глинищах.
| |
| - |
| |
| - | Таке розташовання дуже часто викликає боротьбу УкрОУНців за територію з вовками, дикими кабанами та карпатськими ведмедями.
| |
| - |
| |
| - | Більш-менш спокійними місцями вважаються ті, що розташовані по смітниках та асенізаційних закладах.
| |
| - | <center>
| |
| - | '''III. Населення'''
| |
| - | </center>
| |
| - | Населення зветься — УкрОУНці. Жіночої статі в них немає. Самі чоловіки. Розплоджуються за допомогою гестапівських листівок та німецьких марок. Своїх дітей не мають, через те дітей взагалі не переносять і ріжуть. Працюють темними ночами, бо денне світло їм сліпить очі. Удень — сплять.
| |
| - | <center>
| |
| - | '''IV. Влада'''
| |
| - | </center>
| |
| - | Цар — Гіммлер.
| |
| - | <center>
| |
| - | '''V. Релігія'''
| |
| - | </center>
| |
| - | Бог — Гітлер. Моляться за нього й прикладаються до нього — ззаду.
| |
| - | <center>
| |
| - | '''VI. Мова'''
| |
| - | </center>
| |
| - | Мова дуже барвиста, багата на синоніми. Влада до них: «На-на-на! Кусі! Кусі! Кусі!» Населення зразу ж одповідає: «Гав! Гав! Гав!»
| |
| - |
| |
| - | Дуже характерні такі, приміром, зразки найрозповсюдженіших мовних виразів:
| |
| - |
| |
| - | Цар. Бандера! (Бандера — це в УкрОУНців те, що в злодіїв — «пахан»). У селі N пришить усіх чесних селян. По мокрому!
| |
| - | (Кидає монету). Наклац! Форвертс![2]
| |
| - |
| |
| - | Бандера (хапає зубами монету). Клац! Гав! Гав! Гав!
| |
| - |
| |
| - | Це значить, що УкрОУНці мусять вирізати в указаному селі всіх чесних селян — від старого до малого.
| |
| - |
| |
| - | Взагалі мова дуже чудернацька, якась така строката: одне слово — людське, а друге — німецьке.
| |
| - |
| |
| - | Така, приміром, фраза:
| |
| - |
| |
| - | — «Я сьогодні зарізав у селі дитину, що сиділа в садочку й гралася».
| |
| - |
| |
| - | По-ОУНському буде так:
| |
| - |
| |
| - | — «Їх гойте зарізав у кірдорфі дитину, що зітценіла у гартені й гралася».
| |
| - |
| |
| - | Це, між іншим, найтиповіша фраза, що її раз у раз говорять УкрОУНці своїй владі.
| |
| - |
| |
| - | Влада на це відповідає:
| |
| - |
| |
| - | — Зер каряшо, гезіндель!
| |
| - |
| |
| - | «Гезіндель» — по-людському — сволоч!
| |
| - | <center>
| |
| - | '''VII. УкрОУНські чесноти'''
| |
| - | </center>
| |
| - | Найхарактерніші й найпритаманніші УкрОУНські чесноти: запроданство, зрада, підлота.
| |
| - | <center>
| |
| - | '''VIII. Філософія УкрОУНців'''
| |
| - | </center>
| |
| - | Іудаїзм. Повна збірка творів філософа Іуди Іскаріотського за назвою: «30 срібних карбованців».
| |
| - | <center>
| |
| - | '''IX. Державний гімн'''
| |
| - |
| |
| - | Ще ніхт гешторбен УкрОУНа
| |
| - |
| |
| - | Ні Гіммлер, ні Гітлер, —
| |
| - |
| |
| - | Ще в нас, брудерн запроданці,
| |
| - |
| |
| - | Шурке[3] більш розквітне.
| |
| - | </center>
| |
| - | <center>
| |
| - | '''X. Державний герб'''
| |
| - | </center>
| |
| - | На жовто-блакитному полі — могила з застромленим в неї осиковим кілком. На кінці осикового кілка конопляна петля.
| |
| - |
| |
| - | Державний герб править за символ майбутнього УкрОУНи й УкрОУНців.
| |
| - | <center>
| |
| - | '''XI. Про найстрашніше для УкрОУНи й УкрОУНців'''
| |
| - | </center>
| |
| - | Братерство й дружба народів Радянського Союзу.
| |
| - | <center><big>
| |
| - | '''«Возсія вельтові світ разума»'''
| |
| - | </big></center>
| |
| - |
| |
| - | Сильно дуже ще багато клопоту для оцих україно-німців.
| |
| - |
| |
| - | Насамперед:
| |
| - |
| |
| - | Коли тікать?!
| |
| - |
| |
| - | Ми не кажемо: «Куди тікать?» — те для нас відомо.
| |
| - |
| |
| - | Куди пани, туди й холуї.
| |
| - |
| |
| - | А от «коли тікать» — оце справа дуже марудна. Через те і зойк дуже розпачливий у «Краківських вістях»:
| |
| - |
| |
| - | «Ось провід українсько-німецького комітету, довідавшись про грізне положення на фронті, поспішає якомога швидше
| |
| - | виїхати, навіть не повідомивши про це своїх членів, що їх кілька днів тому запевнялося сидіти і не хвилюватись,
| |
| - | бо «ми все знаємо й вас не залишимо».
| |
| - |
| |
| - | Провід комітету «все знає», через те й чкурнув, не попередивши своїх членів.
| |
| - |
| |
| - | Клопоту, ми ж кажемо, сила…
| |
| - |
| |
| - | Газета називається «Краківські вісті», а видається у Відні…
| |
| - |
| |
| - | Українські гроші закликається заощаджувати у Віртшафтсбанку…
| |
| - |
| |
| - | Українських колядок співається у Мінорітенкірхен…
| |
| - |
| |
| - | Ну, тут хоч уже просто пишуть:
| |
| - |
| |
| - | «Українсько-німецький святвечір».
| |
| - |
| |
| - | Ну, а раз уже той святвечір українсько-німецький, то й колядки мають бути українсько-німецькі.
| |
| - |
| |
| - | З якою насолодою слухали присутні такого-от українсько-німецького тропаря:
| |
| - |
| |
| - | Вайнахтен
| |
| - |
| |
| - | Возсія вельтові
| |
| - |
| |
| - | Світ разума…
| |
| - |
| |
| - | Або українсько-німецької колядки:
| |
| - |
| |
| - | Нехай рада зіх стелен,
| |
| - |
| |
| - | Як на гіммель хвала…
| |
| - |
| |
| - | Серце радується від такого поєднання українсько-німецьких культур…
| |
| - |
| |
| - | І не зовсім зрозуміло, чому після виконання українського гопака всі присутні висловлювали глибоку віру в те, що для україно-німців ще прийде кращий час…
| |
| - |
| |
| - | Чому саме «прийде»?
| |
| - |
| |
| - | Він уже прийшов…
| |
| - |
| |
| - | Українсько-німецьких колядок співаєте, гопака танцюєте, гроші у Віртшафтсбанку заощаджуєте…
| |
| - |
| |
| - | Що ще треба?
| |
| - |
| |
| - | А оті тимчасові клопоти: «коли тікать» і навіть «куди тікать» — швидко минуть, бо не буде вже ні «куди тікать», ні «коли тікать».
| |
| - |
| |
| - | <center></big>
| |
| - | '''«Великомученик Остап Вишня» ''' </center></big>
| |
| - |
| |
| - | Побувавши у Львові, я дізнався, що українсько-німецькі націоналістичні газети зняли було ґвалт, ніби мене, Остапа
| |
| - | Вишню, замучили більшовики. Так от слухайте, як це насправді було.
| |
| - |
| |
| - | Сильно дуже вони його мучили. І особливо один: сам чорний, очі йому білі і в руках у нього кинджал, із чистісінького загартованого національного питання викутий. Гострий-гострий кинджал.
| |
| - |
| |
| - | «Ну, — думає Остап, — пропав!»
| |
| - |
| |
| - | Подивився той чорний на нього та й питає:
| |
| - |
| |
| - | — Звуть тебе як?
| |
| - |
| |
| - | — Остап, — каже.
| |
| - |
| |
| - | — Українець?
| |
| - |
| |
| - | — Українець, — каже.
| |
| - |
| |
| - | Як ударить він його колодочкою у найсвятіший закуток національного «я». Остап тільки «ве!» І душа його — цвірінь-цвірінь — і хотіла вилетіти, а той, чорний, його душу за душу, придавив і давай допитувати:
| |
| - |
| |
| - | — Признавайся, — говорить, — що хотів на всю Великоросію сині штани надіти.
| |
| - |
| |
| - | — Признаюсь, — говорить Остап.
| |
| - |
| |
| - | — Признавайся, — каже, — що всім говорив, що Пушкін — не Пушкін, а Тарас Шевченко.
| |
| - |
| |
| - | — Говорив, — каже.
| |
| - |
| |
| - | — Хто написав: «Я помню чудное мгновенье»?
| |
| - |
| |
| - | — Шевченко, — говорить Остап.
| |
| - |
| |
| - | — А «Садок вишневий коло хати»?
| |
| - |
| |
| - | — Шевченко, — говорить.
| |
| - |
| |
| - | — А «Евгений Онегин»?
| |
| - |
| |
| - | — Шевченко, — говорить.
| |
| - |
| |
| - | — А-а-а-а! А що Пушкін написав? Говори!
| |
| - |
| |
| - | — Не було, — говорить, — ніякого Пушкіна. І не буде. Одного разу, — каже, — щось таке ніби появилося, так потім роздивилися, а воно — жінка. «Капитанська дочка» називається.
| |
| - |
| |
| - | — А Лев Толстой? А Достоєвський?
| |
| - |
| |
| - | — Що ж, — говорить Остап, — Лев Толстой. Списав «Войну и мир» у нашого Руданського. А Достоєвський, — подумаєш, — письменник! Зробив «Преступление», а «Наказание» сам суд придумав.
| |
| - |
| |
| - | — А взагалі, — питає, — Росію визнаєш?
| |
| - |
| |
| - | — В етнографічних, — каже, — межах.
| |
| - |
| |
| - | — В яких?
| |
| - |
| |
| - | — Од улиці Горького до Покровки. А Маросейка — то вже Україна.
| |
| - |
| |
| - | — І історії не визнаєш?
| |
| - |
| |
| - | — Яка ж, — каже, — історія, коли Катерина Велика — то ж переодягнений кошовий війська Запорозького низового Іван Бровко.
| |
| - |
| |
| - | — А кого ж ти, — кричить, — визнаєш?
| |
| - |
| |
| - | — Визнаю, — говорить, — «самостійну» Україну. Щоб гетьман, — говорить, — був у широких штанях і в полуботківській сорочці. І щоб усі міністри були тільки на «ра»: Петлюра, Бандера, Німчура. Двох тільки міністрів, — каже, — можу допустити, щоб на «ик»: Мельник та Індик.
| |
| - |
| |
| - | — Розстрілять! — кричить. — Розстрілять, як такого вже націоналіста, що й Петлюру перепетлюрив, і Бандеру перебандерив.
| |
| - |
| |
| - | Ну, й розстріляли.
| |
| - |
| |
| - | Такого письменника закатували! Як він писав! Бож-ж-же наш, як він писав! Хіба він, думаєте, так писав, як інші пишуть? Ви думаєте, що він писав звичайним пером та чорнилом і на звичайному папері? Та де ви бачили?! Він бере, було, шпичку для галушок, у чорну сметану встромить і на тонісіньких-тонісіньких пшеничних коржах і пише. Пише, варяницею промокає й увесь час приспівує: «Дам лиха закаблукам, закаблукам лиха дам». А як не дуже смішно вже виходить, тоді як крикне на жінку: «Жінко! Лоскочи мене, щоб чудніше виходило».
| |
| - |
| |
| - | І такого письменника розстріляли.
| |
| - |
| |
| - | Попервах дуже йому було скучно.
| |
| - |
| |
| - | Поки живий був, забіжить, було, чи до Рильського, чи до Сосюри, — спорожнять одну-другу поему, асонансом закусюючи. Чи вони до нього заскочать, — жінка, дивись, сяку-таку гумореску на салі чи на маслі підсмажить, — життя йшло.
| |
| - |
| |
| - | А розстріляний — куди підеш?
| |
| - |
| |
| - | Одна дорога — на небо.
| |
| - |
| |
| - | А там уже куди визначать: у рай чи в пекло.
| |
| - |
| |
| - | Перших сорок день і душа поблизу моталась. А як уже вона зібралася у «вишину горнюю», — учепився й він за нею.
| |
| - |
| |
| - | У небесному відділі кадрів заповнив анкету.
| |
| - |
| |
| - | Зав подивився:
| |
| - |
| |
| - | — Великомученик?
| |
| - |
| |
| - | — Дуже, — каже, — великомученик.
| |
| - |
| |
| - | — За Україну?
| |
| - |
| |
| - | — За неї, — каже, — за неньку.
| |
| - |
| |
| - | — В рай!
| |
| - |
| |
| - | Перед раєм, як водиться, санобробка. Ну, постригли, поголили.
| |
| - |
| |
| - | — Не голіть, — просить Остап, — вуса запорозького, бо потім, — каже, — тяжко буде національність визначити, позаяк… (згадав-таки, дякувати богові!), позаяк, — каже, — оселедець сам виліз…
| |
| - |
| |
| - | — Так у який вас, — питає його заврозпред, — рай? Спільний? Чи, може, хочете в окремий?
| |
| - |
| |
| - | — А хіба у вас, — питає, — тепер не один рай?
| |
| - |
| |
| - | — Ні. Раніше був один, спільний для всіх, а тепер різні раї пішли.
| |
| - |
| |
| - | — Слава тобі господи! — каже Остап. — Нарешті! А я, — каже, — боявся, що деведеться в однім раю з росіянами бути. Мене, — каже, — в наш рай. Самостійний. Автокефальний.
| |
| - |
| |
| - | — Прошу! — каже заврозпред.
| |
| - |
| |
| - | Заводить Остапа у самостійний рай. Глянув — серце затіпалось-затіпалось. Самий вишник і весь у цвіту. Любисток. Рута-м'ята. Хрещатий барвінок. Волошки. Чебрець. Євшан-зілля. Тече річка невеличка. Стоїть явір над водою. На яр дуб схилився. По той бік гора, по цей бік друга. Очерет. Осока.
| |
| - |
| |
| - | І в тім раю на вишеньці соловейко щебетав.
| |
| - |
| |
| - | — Курський? — питає Остап.
| |
| - |
| |
| - | — Хто курський?
| |
| - |
| |
| - | — Соловейко, — питає, — курський?
| |
| - |
| |
| - | Райська гурія, в кубовій спідниці, зразу руки в боки:
| |
| - |
| |
| - | — Що ви, пане, трясця вашій матері, з глузду з'їхали, чи що? Який курський? Щоб в українському раю та курський соловей… Та стонадцять чортів тому в душу, хто так навіть подумати може!.. Та повилазили б йому очі, хто це побачити може!.. Та триста йому на пуп болячок-пампушок! Та…
| |
| - |
| |
| - | Підбігає друга, в запасці, червоною крайкою підперезана: — Ой, мені горе, що не вмію так лаятися, як моя кумася…
| |
| - |
| |
| - | — Наш рай, — зразу ж пересвідчився Остап.
| |
| - |
| |
| - | — Та ти знаєш, бешиха тобі в живіт, що ми, як тільки відавтокефалились, всіх курських солов'їв видавили. Та ти знаєш, що в нашому раю має право співати тільки той соловей, що виплодився не далі, як за 5 верстов од Білгорода. А ти — курський! Та стонадцять!..
| |
| - |
| |
| - | — Та це я, — Остап каже, — не з національного, а з орнітологічного боку.
| |
| - |
| |
| - | — То ж бо й є!
| |
| - |
| |
| - | Ходить Остап по раю, роздивляється.
| |
| - |
| |
| - | — До чого таки рай. Ну, просто тобі рай, і квит.
| |
| - |
| |
| - | Всі в українських строях, грають на бандури, на ліри, на сопілки, на бубни.
| |
| - |
| |
| - | Танцюють гопака та метелиці.
| |
| - |
| |
| - | Гурії живуть по коморах: як тільки яку покохав, так і в комору.
| |
| - |
| |
| - | Їдять галушки, вареники, сало, ковбаси, капусту, локшину та путрю.
| |
| - |
| |
| - | П'ють оковиту, варенуху та мед.
| |
| - |
| |
| - | Їздять тільки на волах. На конях тільки вершники-козаки.
| |
| - |
| |
| - | Панів простий люд у ручку цілує. Пани простий люд канчуками лупцюють.
| |
| - |
| |
| - | Національність — тільки українці та українізовані німці.
| |
| - |
| |
| - | — І як же ви так, — питає Вишня, — влаштувались? Хто вам допоміг?
| |
| - |
| |
| - | — А це друзі, — кажуть, — наші, гестапівці. Бо це наш рай, самостійний і ні від кого не залежний…
| |
| - |
| |
| - | — А хто ж за директора у вас?
| |
| - |
| |
| - | — Вакансія. Ждемо нашого дорогого потомка старовинного козацького роду Гітлеренка.
| |
| - |
| |
| - | — А-а! Ну, тоді й я тут залишусь, — каже Остап. — Все життя мріяв панів у руку цілувати. На землі не довелось, хоч у раю натішусь.
| |
| - |
| |
| - | І живе тепер Остап Вишня у раю, в карти грає та свербигуз їсть.
| |
| - |
| |
| - | Оце найправдивіша правда про настоящого Остапа Вишню.
| |
| - | <center>'''* * *'''</center>
| |
| - | А що ж воно за Остап Вишня, що й тепер оце по більшовицьких газетах пише?
| |
| - |
| |
| - | Ну, ясно, що це більшовицька фальшивка.
| |
| - |
| |
| - | За паспортом справжнє прізвище теперішнього Остапа Вишні «Павел (через ять) Міхайловіч Губенков». З Рязанської області, хоч дехто запевняє, що він насправді із Вільнюса і що мати його — польський ксьондз, а батько — знаменитий єврейський цадик. Останні відомості не перевірені. Назовні він такий: руда борода «клінушком», увесь в личаках, тричі на день їсть тюрю й безнастанно грає на балалайку, приспівуючи: «Во саду ли, в огороде».
| |
| - |
| |
| - | Як напише щось у газету, зразу біжить до Дніпра і п'є з Дніпра воду: хоче випити Дніпро.
| |
| - |
| |
| - | Ось хто такий — теперішній Остап Вишня.
| |
| - |
| |
| - | …Вип'ємо… пробачте, помолимось, панове, за упокой душеньки великомученика Остапа Вишні.
| |
| - |
| |
| - | Хай буде йому земля пером!
| |
| - |
| |
| - | Самопишучим.
| |
| - | <center><big>'''Украінсько-німецька націоналістична самостійна дірка '''</big></center>
| |
| - |
| |
| - | По деяких селах українсько-німецькі банди переховуються по схронах, зроблених у вигляді викопаного в землі великого нужника.
| |
| - |
| |
| - | (Факт)
| |
| - |
| |
| - | Та й потягли Івана Темного будувати українську самостійну, навіть од розуму не залежну, державу.
| |
| - |
| |
| - | Почвалав Іван Темний на державну роботу.
| |
| - |
| |
| - | Прийшов, дивиться — стоїть державний будинок, такий, як і в царів та цісарів навіть був: у такі будинки і царі, і цісарі пішки ходили.
| |
| - |
| |
| - | Одразу трохи був здивувався Іван Темний, що треба в державну дірку влазити, та, проте, поліз, — вся ж самостійницька держава туди лазить, бо другого державного ходу нема, та до того ще й дуже вже йому ту самостійність вихваляли.
| |
| - |
| |
| - | І недарма вихваляли, бо такої самостійної держави, щоб усе населення разом з державною владою мали за державні кордони саму тільки дірку, — такої держави, ще й як і світ стоїть, не було.
| |
| - |
| |
| - | Проліз Іван Темний у державу.
| |
| - |
| |
| - | Назустріч йому лізе рачки голова держави.
| |
| - |
| |
| - | Іван до нього:
| |
| - |
| |
| - | — Здорові були.
| |
| - |
| |
| - | А голова української держави йому на відповідь державною мовою:
| |
| - |
| |
| - | — Гутен таг![4]
| |
| - |
| |
| - | — Як ся маєте? — Іван питає.
| |
| - |
| |
| - | А голова української держави йому:
| |
| - |
| |
| - | — Вас?
| |
| - |
| |
| - | — Та ні, я питаю вас!
| |
| - |
| |
| - | Підійшло до Івана державне населення — чоловіка з п'ятнадцятеро, а то, може, й з двадцятеро, показують Іванові територію державну.
| |
| - |
| |
| - | — В оцьому, — кажуть, — кутку — гори, а в цьому кутку — море! Хай живе самостійна держава!
| |
| - |
| |
| - | І почав Іван Темний державу свою українську самостійну будувати.
| |
| - |
| |
| - | Іван Темний з діда-прадіда — селянин, все життя по господарству порався, в збіжжі та в товарі кохався.
| |
| - |
| |
| - | З'явилися і тут у Івана Темного цілі табуни бліх, отари вошей, обріс Іван замість пшениці та жита волоссям і на обличчі, і в носі, і у вухах.
| |
| - |
| |
| - | Прийшов якось темної ночі з дірки додому, поперелякував дітей, настрашив дружину.
| |
| - |
| |
| - | Так і жив у самостійній українській державі Іван Темний, чухаючись та з німецького автомата у чесних своїх земляків стріляючи.
| |
| - |
| |
| - | Жив, аж поки прийшла його дружина, взяла за скуйовджене волосся, витягла з державної дірки, привела до представників Радянської влади, вклонилася та й каже:
| |
| - |
| |
| - | — Простіть, товариші, мого Івана Темного, дозвольте йому дома жити та чесно працювати, а я хоч українсько-націоналістично-німецькі державні воші йому повичісую та іржавою косою шерсть пообрізаю! Простіть, може, ще з нього люди будуть!
| |
| - |
| |
| - | Простила Радянська влада Івана Темного, обдуреного, затурканого агентами гестапо-українсько-німецькими націоналістами.
| |
| - |
| |
| - | Живе тепер Іван Темний не в державній дірці, а у власній селянській хаті.
| |
| - |
| |
| - | Живе, працює…
| |
| - |
| |
| - | Тільки дітки Іванові, прокинувшись інколи вночі та згадуючи, як їхній татко українсько-німецьку державу будував, — од жаху здригаються та щільніше до своєї мами пригортаються.
| |
| - |
| |
| - | <center><big>'''Самостійний смітник'''</big><br>
| |
| - |
| |
| - | '''1. «Піль!»'''</center>
| |
| - | Колись нам доводилось бачити, як єгер навчав сетера науки полювання.
| |
| - |
| |
| - | Свисток… Сетер підбігає.
| |
| - |
| |
| - | — Лягай! Куш! Піль! Візьми! Тубо! Не руш!
| |
| - |
| |
| - | Сетера вчили, як полювати птицю.
| |
| - |
| |
| - | А ось як навчаються українсько-німецькі вилупки в СС-школі.
| |
| - |
| |
| - | «За деякий час свисток чергового.
| |
| - |
| |
| - | — Струнко! Ліворуч! Праворуч! У лаву ставай!» — чергуються накази за наказами.
| |
| - |
| |
| - | Українсько-німецьких вилупків учать, як убивати українських радянських людей, які не хочуть бути німецько-фашистськими рабами.
| |
| - |
| |
| - | А чого ж іще вчать у тій школі?
| |
| - |
| |
| - | Ну, ясно чого!
| |
| - |
| |
| - | Німецької мови й географії.
| |
| - |
| |
| - | Української мови, певна річ, не вчать, а тільки німецької…
| |
| - |
| |
| - | І це цілком зрозуміло: на лиху годину тим українцям українська мова, кому з лекцій по історії цілком доведено, що Богдан Хмельницький був родом із Бранденбурга, а Семен Палій — не хто інший, як рідна тітка Фрідріха Великого!
| |
| - |
| |
| - | Географією потверджується, що Запорозька Січ — це герцогство Саксен-Кобург-Готське, бо й сам Т. Г. Шевченко, як відомо, писав:
| |
| - | А на Січі хитрий німець
| |
| - | Картопельку садить.
| |
| - |
| |
| - | А воно, мабуть, і краще, що українсько-німецькі вилупки, вивчившись у тій школі, називатимуться: Іван Передериматня — Йоганесом Передеримуттер, а Петро Перевернипляшка — Петер Умдрянь-флаш.
| |
| - |
| |
| - | <center>
| |
| - | '''2. «Може б, ви, куме, й мед їли, та де ж його взяти?»'''
| |
| - | </center>
| |
| - |
| |
| - | Сидить циган на узліссі та й каже:
| |
| - |
| |
| - | — Ех! Запріг би оце я в тачанку пару вороних жеребців, — не коні, а вітер! — та посадив би я свою жінку та свої діти, цьвохнув би батіжком і як би помчав! Та їхав би й кричав: «Побер-р-режись! Побер-р-режись!»
| |
| - |
| |
| - | — Ну, й запряжи! — кажу.
| |
| - |
| |
| - | — Так нема жеребців! І тачанки нема! І батіжка нема! І жінки нема! І дітей нема!
| |
| - |
| |
| - | — А що ж у тебе є?
| |
| - |
| |
| - | — Є в мене тільки: «Побер-р-режись! Побер-р-режись!»
| |
| - |
| |
| - | Так і з українсько-німецькими посіпаками, що подалися вслід за своїми хазяями.
| |
| - |
| |
| - | Скавучать тепер вони:
| |
| - |
| |
| - | «Знайти себе в новій ситуації, — це передумова всякої дальшої позитивної роботи й успіху в ній».
| |
| - |
| |
| - | «Знайти себе»…
| |
| - |
| |
| - | Спробуй — знайди, коли й самі хазяї вже не знають, як і де себе знайти. Знаходили вони себе й на Віслі, й на Одері, й на Бобері… Та знову скрізь себе розгубили…
| |
| - |
| |
| - | Навряд, панове, чи ви самі себе знайдете, а от, що вас усіх знайдуть, — ніякого сумніву в тому нема.
| |
| - |
| |
| - | І недарма ви галасуєте:
| |
| - |
| |
| - | «Тому найважніше наше завдання — запрягти в першу чергу розум…»
| |
| - |
| |
| - | Достоменнісінько, як у того цигана з жеребцями: і запріг би, так нема: у цигана — жеребців, а у вас — розуму.
| |
| - |
| |
| - | У цигана хоч «побер-р-режись!» було, а у вас і того нема кому крикнути.
| |
| - | <center>
| |
| - | '''3. «Національний провід»'''
| |
| - | </center>
| |
| - | Засідає так званий Український Центральний Комітет…
| |
| - |
| |
| - | Де такий комітет, український та ще й центральний, може засідати?
| |
| - |
| |
| - | Ясно де: у Відні…
| |
| - |
| |
| - | Хто засідає в такому комітеті, українському та ще й центральному?
| |
| - |
| |
| - | Ясно хто: президент відділу внутрішнього правління фон Кравзгар, комендант дивізії групенфюрер Фрайтаг та інші представники уряду генеральної губернії.
| |
| - |
| |
| - | Самі, одне слово, нащадки лицарів-січовиків славних.
| |
| - | <center>
| |
| - | '''4. «Свято єднання»'''
| |
| - | </center>
| |
| - | І до чого ж зворушливе було свято єднання німецького народу з українським…
| |
| - |
| |
| - | Сам генерал-губернатор німецький з українським народом говорив.
| |
| - |
| |
| - | Та як! Та в якому оформленні!
| |
| - |
| |
| - | «Генеральний губернатор в окруженні свого почту з'явився на балконі, щоб промовити до українців… «Слава вам!» — закінчив
| |
| - | свою промову пан генеральний губернатор».
| |
| - |
| |
| - | За два дні по зворушливому єднанні Михайло Кібець, селянин з Підлипівки, говорив німецькому поліцаєві:
| |
| - |
| |
| - | — Та куди ж ти сало тягнеш? Сам генеральний губернатор говорив нам: «Слава вам!»
| |
| - |
| |
| - | — А я хіба славу тягну? Я — сало. Слава вам, а сало нам.
| |
| - | <center>
| |
| - | '''5. Не встояли…'''
| |
| - | </center>
| |
| - | Коли делегація українсько-німецьких дуже самостійних націоналістів з'явилася до пана губернатора Варшави Фішера з черговим поклоном, вона заявила панові губернаторові:
| |
| - |
| |
| - | «З німецьким народом стоятимемо до повної перемоги».
| |
| - |
| |
| - | Через якийсь час після такого твердого «стояння» побіг спочатку губернатор Фішер, за ним улупила українсько-німецька дуже самостійна делегація.
| |
| - |
| |
| - | Українсько-німецький поет Герась Соколенко біг іззаду і на бігу писав вірші:
| |
| - |
| |
| - | В золотому ореолі
| |
| - |
| |
| - | Ти гориш віки…
| |
| - |
| |
| - | Бачу я, як мчать по полю
| |
| - |
| |
| - | Буйні козаки…
| |
| - | <center>
| |
| - | '''6. «Де українська жінка?»'''
| |
| - | </center>
| |
| - | На невеселі картини натрапляємо, переглядаючи шмаття паперу, що звуться газетами українсько-німецьких посіпак.
| |
| - |
| |
| - | Ось одна картина:
| |
| - |
| |
| - | «Молода двадцятилітня вагітна жінка, біля неї півторарічна дитина. Її чоловік гине як вояк німецького війська.
| |
| - | 20-літня мати в чужім переповненім місті, без покрівлі над головою, без надій у серці. Куди, якими стежками поведе
| |
| - | її в дальше життя самота з двома немовлятами?»
| |
| - |
| |
| - | І друга картина:
| |
| - |
| |
| - | «Чоловік, бандерівець, гине під час утечі з батьківщини. Його дружина з двома дітьми шкільного віку зупиняється в
| |
| - | перехіднім таборі. Вона занедужує, її беруть до лікарні. Діти залишаються самі, діти прохають, щоб їм дозволили
| |
| - | провідати маму. В той час їхня мати лежить уже мертва. Діти залишаються на опіку бога».
| |
| - |
| |
| - | Намалювавши такі картини, українсько-німецький лакуза, підсьорбуючи крокодилові сльози, галасує:
| |
| - |
| |
| - | — Де українська жінка, що від імені нації стала б опікункою й матір'ю знедолених дітей?
| |
| - |
| |
| - | Бачите, який тонкосльозий, який святий та божий!
| |
| - |
| |
| - | А хто ж призвів ті матері до такого стану?
| |
| - |
| |
| - | Хто посиротив ті нещасні маленькі діти, що конають по таборах та по чужих переповнених містах?
| |
| - |
| |
| - | А тепер шукаєте для них українську жінку-опікунку, убивці!
| |
| - |
| |
| - | Українська жінка там, де їй належить бути: вона разом із своїм батьком, своїм чоловіком, своїм братом б'є фашистського звіра. Вона разом з ними відновлює поруйноване фашистськими бандитами та їхніми агентами, українсько-німецькими націоналістами, господарство…
| |
| - |
| |
| - | Її, радянської української жінки, діти не конають од голоду й холоду по чужих містах та по таборах і не потребують опіки, бо їх опікують всі народи великого Радянського Союзу.
| |
| - |
| |
| - | Її діти ростуть веселими, щасливими і вільними.
| |
| - | <center>
| |
| - | '''7. «По можливості, яйця і сир…»'''
| |
| - | </center>
| |
| - | Нічого не додаватимемо, бо нічого не треба додавати, ми тільки подамо кілька документів з отих самих шматків паперу, що звуть себе газетами й репрезентують громадську думку різних українсько-німецьких «угруповань» та окремих осіб з тих угруповань.
| |
| - |
| |
| - | Ну, от вам:
| |
| - |
| |
| - | «Українське національне об'єднання при співучасті і за допомогою українського центрального комітету та УАТ «Січ»
| |
| - | улаштовує в ресторані «Zum goldenen Kreuz» спільний святвечір, на який запрошується все українське громадянство Відня й
| |
| - | околиці. Кожний учасник повинен дати 200 грам білого хліба, 20 грам масла та грошей 5 РМ… а також, по можливості, яйця й
| |
| - | сир. Зголошуватися і т. д.
| |
| - |
| |
| - | Управа УНО».
| |
| - |
| |
| - | Українсько-національно-німецький святвечір недорогий, як бачимо: 5 марок, 200 грамів хліба й 20 грамів масла…
| |
| - |
| |
| - | Яйця і сир по можливості.
| |
| - |
| |
| - | А як немає тої можливості?
| |
| - |
| |
| - | Ну що ж, значить, святвечір буде без сиру…
| |
| - | <center>
| |
| - | '''8. Не заберете — я й украду'''
| |
| - | </center>
| |
| - | І ще оголошення:
| |
| - |
| |
| - | «Українське національне об'єднання просить усіх, хто має свої речі на перехованні в будинку УНО, забрати їх до 31.XII.
| |
| - | За речі не беремо ніякої відповідальності».
| |
| - |
| |
| - | Найкращий спосіб — дати оголошення за кілька днів до визначеного терміну. Ніхто, ясна річ, речей не забере, бо забирати нема куди, — потім продавай і пропивай.
| |
| - |
| |
| - | Справа, як бачите, цілком державно-національна!
| |
| - | <center>
| |
| - | '''9. Сама тобі Україна'''
| |
| - | </center>
| |
| - |
| |
| - | Ось вона, їхня «територія»:
| |
| - |
| |
| - | «Централя Українського національного об'єднання в Берліні перенесла свої бюра до Berlin-Weissensee, Scharlottenburger
| |
| - | Strasse, 59, im Hof, rechter Seitenflügel».
| |
| - |
| |
| - | Оце всенька їхня держава: rechter Seitenflügel!
| |
| - |
| |
| - | Гуляй біля Weisensee й співай: «Ще не вмерла Україна!» Вся державна робота.
| |
| - |
| |
| - | <center>
| |
| - | '''10. Пропадай, моя бандура…'''
| |
| - | </center>
| |
| - | «Професорові» Барбарукові не до співів:
| |
| - |
| |
| - | «Бандуру мистецького викінчення разом зі школою-нотами продам: проф. Михайло Барбарук, Wien, 10. Randhartingerg, 17, 8/III».
| |
| - |
| |
| - | Одне слово:
| |
| - | Взяв би я бандуру —
| |
| - | Взяв би та й загнав…
| |
| - | Бо сам я іздуру
| |
| - | Емігрантом став…
| |
| - |
| |
| - | Загнав би… Та хто купить? З такого життя не заграєш…
| |
| - | <center>
| |
| - | '''11. «Правне безправних…»'''
| |
| - | </center>
| |
| - | А цікаво було б послухати таку лекцію:
| |
| - |
| |
| - | «Провід У. А. Т-ва «Січ» у Відні подає до відома, що дня 15.ХІІ відбудеться лекція д-ра О. Фединського на тему: «Правне
| |
| - | становище бездержавних». Гостям раді».
| |
| - |
| |
| - | Ви гостям раді… А чи раді гості вам?
| |
| - |
| |
| - | Не дуже вони вам раді, бо вони бездержавні, а значить, і безправні.
| |
| - |
| |
| - | З чого ж тут радіти?
| |
| - |
| |
| - |
| |
| - |
| |
| - | * [http://zerkalo.lib.rus.ec/b/173393/read Самостійна дірка]
| |
