Цена 1 часа рабочей силы, как правило снижается.

К.Маркс і Ф.Енгельс - створювачі істинно научної естетики

Материал из m-17.info

Перейти к: навигация, поиск
...

Движение / Концепция жизнеустройства / Маркс, Енгельс, Ленін про мистецтво /


К.Маркс і Ф.Енгельс - створювачі істинно научної естетики
1. К.Маркс і Ф.Енгельс про місце мистецтва в житті людства
2. К.Маркс і Ф.Енгельс про мистецтво як пізнання дійсності
3. К.Маркс і Ф.Енгельс про класовий зміст мистецтва
4. Історичне значення теорії К.Маркса и Ф.Енгельса про естетику
Развиток В.І.Леніним естетичених поглядів Маркса і Енгельсa
1. Ленінська теория відібраження і специфика мистецтва
2. В.І.Ленін про партійність літератури та мистецтва
3. В.І.Ленін про дійсну та вимешлену свободу творчісті
4. В.І.Ленін про традиції і новаторство в мистецтві
5. Всесвітньо-історичне значення естетичної спадщини В.І.Леніна
-------------

К. МАРКС і Ф. ЕНГЕЛЬС - СТВОРЮВАЧІ ІСТИННО НАУЧНОЇ ЕСТЕТИКИ

Марксизм-ленінізм - революційне вчення Маркса, Енгельса, Леніна, є цільною системою філософських, економічних і соціально-політичних поглядів. Виникнення вчення є прогресивним кроком науки. Філософська основа марксизма-ленінізма - діалектичного і історичного матеріалізму - є початком реального наукового розуміння законів розвитку природи, суспільства та думки людей. Виникнення марксизму призвело до зміни громадської ролі філософії, її предмета, її теорії і метода. К. Маркс, Ф. Енгельс і В.І. Ленін подолали традиційне протиставлення філософії практиці і спеціальним наукам про природу і суспільство. Єдність теорії і практики, строгої науковості і партійності складає головну особливість філософії марксизму. Основоположники марксизму-ленінізму завжди дивились на свою теорію, як посібник до дії, як живе, як творчість, вчення маюче безперервний розвиток. Естетичні погляди Маркса, Енгельса і Леніна є частиною їх філософської теорії та практично-політичної боротьби за визволення працівників від різних форм пригноблення. Маючи енциклопедичні знання історії світового мистецтва і світової естетичних поглядів, Маркс, Енгельс і Ленін при створенні свого вчення створили цілісну, послідовність матеріалістичної і діалектичної естетичної концепції, яка є вершиною світової естетичної думки. Завданням цієї статті є викладення найважливіших принципів теорії Маркса, Енгельса і Леніна про естетику.

1. К. Маркс і Ф. Енгельс про місце мистецтва в житті людства

Один з недоліків домарксистської естетики є в тому, що вона намагалась розглянути естетичну діяльність людини окремо від інших форм її діяльності в суспільстві. Вже Гегель, хоча і на ідеалістичний лад, поставив в XIX столітті проблему необхідності цільного погляду зі всіх сторін людської діяльності. Він, наприклад, відмічав, що неможливо історію філософії, рівно як і мистецтво, вивчати з відривом від державного устрою, звичаїв, науки і культури даної народності. Гегель гадав, що в різноманітних громадських явищах, як держава, наука, мистецтво - мається "один і той самий спільний корінь" (Гегель, Твори, т. IX, М., Соцекгіз, 1938, стор. 54.). При цьому Гегель вважав, що спільним коренем є "дух", що неможливо визначити хоч якимось науковим поясненням, бо посилання на "дух часу" нічого не говорить по суті питання.

Величність Маркса і Енгельса в тому, що вони вперше в історії людської думки з діалектико-матеріалістичної позиції пояснили процес розвитку суспільства. Філософи раніших років з цього приводу мали лише окремі здогадки. Маркс і Енгельс рішуче виразились в цьому напрямку, що ми знаємо одну-єдину науку, науку історії, яка ставить своїм завданням пізнання розвитку природи, суспільства і мислення як єдиний, зв'язаний, послідовний процес. Маркс і Енгельс вважали, що історія суспільства є продовження історії природи. Разом з тим вони були далекі від порівняння закономірностей природи і суспільства. Вони вказували, що завдання науки як раз в тому і є, щоб досліджувати природу і суспільство, як зі сторін їх загальних рис, так я зі сторони їх відрізняючіх особливостей. Само же суспільство є жива динамічна система, в якій різні явища а елементи знаходяться в постійному переплетінні взаємодії. Тому ні жодне явище цієї системи, відповідно Марксу і Енгельсу, не може бути зрозумілим при здійсненні відірвання від інших суспільних явищ. Це положення має силу і по відношенню до мистецтва. Маркс і Енгельс розкрили, що мистецтво має свої, властиві тільки йому, особливості. Але в цій же час вони вважали, що неможливо правильно зрозуміти мистецтво і літературу, виходячи тільки з їх внутрішніх, іманентних законів розвитку.

З точки зору Маркса і Енгельса, сутність, виникнення, розвитку і суспільна роль мистецтва може бути зрозумілою тільки після аналізу системи суспільства в цілому, усередині якої економічні чинники - розвитку виробничих сил в складної взаємодії з виробничими відносинами - відіграє головну роль. Тому мистецтво, по Марксу і Енгельсу, представляє собою тільки частину цілісного процесу історії, одну з форм суспільного розуму, матеріальну основу якого складає саморозвиток виробничих сил і виробничих відношень, як дві невідривні сторони способу виробництва. Маркс виявив схований довгий час під ідеологічними нарощеннями простий факт, що люди, перед тим як бути в змозі займатися політикою, наукою, мистецтвом, філософією, думками на релігійні теми, повинні виробити матеріальні блага, необхідні для свого існування - їжу, одежу, житло, бо без виробництва і постійного відновлення матеріальних благ суспільство не змогло би існувати навіть короткий час. Оскільки по одинці люди ніколи не виробляють матеріальні блага, то вони так чи інакше повинні вступати в якісь відношення, які складаються ще до того, як вони починають їх розуміти. Таким зв'язкам людей Маркс дав назву виробничі відношення, форма яких не залежить від свавілля людей, а закономірно визначається рівнем розвитку матеріальних виробничих сил. "Сукупність цих виробничих відношень,- говорить Маркс,- складає економічну структуру суспільства, реальний базис, на якому сповіщається юридична і політична надбудова і котрому відповідають визначені форми суспільного розуму. Спосіб виробництва матеріального благ обумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі. Ні свідомість людей визначає їх буття, а, навпаки, їх суспільне буття визначає їх свідомість" (К. Маркс, До критиці політичної економії, Держполітіздат СРСР, 1953, стор. 7.). Геніальне формулювання Маркса головного положення історичного матеріалізму, є ключем для розуміння всіх суспільних явищ: держави, права, моралі, релігії, науки, мистецтва. Прогресивність Маркса, таким чином, полягає в тому, що він своїм вченням о базисі і надбудові обґрунтував принцип матеріалістичного монізму в тлумаченні всіх явищ суспільства, в том числі і мистецтва. З цього моменту естетика стала істинною наукою рівно, як теорія і історія літератури і мистецтва. До Маркса і Енгельса суттєві проблеми естетики, теорії і історії літератури і мистецтва залишались невирішеною загадкою. Теоретики і історики мистецтва не могли, пояснити, чому в одні періоди історії мистецтво досягало розквіту, а в інші знаходиться в стані глибокого занепаду, чому якійсь художні направлення та стилі змінюються іншими, де причини того, і змінюється не тільки зміст мистецьких творів, так ще і їх форма. Виникнення тих чи інших форм мистецтва, їх розвиток, розквіт і занепад - все це залишалось для теоретиків і істориків домарксистського періоду незрозумілим феноменом, оскільки всі ці явища розглядались з відривом від економічної основи, ізольовано від суспільного буття людей. Необхідно зазначити, що сучасна буржуазна естетика зайшла у кут тому, що вона розглядала мистецтво, виходячи з іманентних законів його розвитку, ігноруючи його зв'язок з суспільним життям людей. Путь вивчення лише іманентних законів розвитку мистецтва, сучасна буржуазна естетика прийшла до суб'єктивістських висновків, до відкритої відмови від об'єктивних законів розвитку мистецтва. А там, де має місце відмова від об'єктивних закономірностей, там місце науки займає міфологія і тому подібна іраціоналістична лузга, містика.

Маркс ще в "Німецькій ідеології" зазначав, що свідомість ніколи не може бути іншім, як усвідомленим буттям (К. Маркс и Ф. Енгельс, Твори, вид.2-е, т.3, стор. 25). Оскільки мистецтво є однією з форм суспільної свідомості, тому причини усіх його змін треба шукати у суспільному бутті людей, тоб-то економічному базисі суспільства. Економічний базис не зупиняється на одному та самому місці. "Із зміною економічної основи,- пише Маркс,- більш менш швидко здійснюється переворот у всій величезній надбудові. При дослідженні таких переворотів необхідно завжди відрізняти матеріальний, з справжньо-науковою точністю здійснений переворот в економічних умовах виробництва від юридичних, політичних, релігійних, художніх або філософських,в загалі: від ідеологічних форм, в яких люди усвідомлюють цій конфлікт (конфлікт між виробничими силами і виробничими відношеннями.- М.О.) і борються з цим конфліктом. Як о окремій людині не можливо судити на ґрунті того, що сам він про себе думає, так само неможливо судити о подібній епохи перевороту по її усвідомленню. Навпаки, таке усвідомлення необхідно пояснити на протиріччі матеріального життя, з існуючого конфлікту між суспільними виробничими силами і виробничими відношеннями" (К. Маркс, До критиці політичної економії стор.7-8). В таких загальних положеннях історичного матеріалізму міститься і загальний принцип марксистської естетики. І тільки з позицій історичного матеріалізму можуть бути пояснені і зрозумілі виникнення мистецтва і літератури, закономірність і напрямок їх розвитку, їх розквіт чи занепад, роль в житті суспільства.

Історичний матеріалізм вбачає в економічному базисі відзначаючий принцип, відзначаючу закономірність історичного розвитку літератури та мистецтва і інших ідеологічних явищ. Форми ідеології - серед яких література і мистецтво — виступають, як щось вторинне. Зрозуміло, марксизм далеч від прямолінійного уявлення про відношення між ідеологією і її економічної основи. Для Маркса і Енгельса капіталістична формація, як і всяка формація суспільства, є складним і рухливим сплетінням і взаємодії її різноманітних сторін, коли економічний фактор виступає як визначальний момент тільки в кінцевому рахунку. В загальному вигляді цю думку особливо чітко сформулював Енгельс в листі до Штаркенбургу: "Політичний, правовий, філософський, релігійний, літературний, художній і т.п. розвиток базується на економічному розвитку. Але всі вони також здійснюють вплив один на одного і на економічну основу. Діло облаштовується зовсім не так, тільки економічне положення є єдиною активною причиною, а все інше є лиш пасивним наслідком. Немає, тут взаємодії на основі економічної необхідності, в кінцевому рахунку завжди прокладаючий собі напрямок... Отож, немає автоматичної дії економічного положення, коли кое-хто це вважає в якості зручності..." (К. Маркс, Ф. Енгельс, Вибрані листи, Держполітіздат, 1953, стор.470.) Маркс і Енгельс неодноразово підкреслювали активну роль суб'єкта в історичному процесі, ніколи не виключали відносної самостійності, маючої місце в духовній діяльності людей. Така відносна самостійність, по їх враженню, є і в літературі і в мистецтві.

Це положення Маркса і Енгельса ні протирічить їх тезі о том, що економічний базис виграє визначну роль по відношенню до ідеологічних форм. Воно лише вказує на складність взаємодії між базисом і надбудовою. Маркс і Енгельс були завжди рішучими противниками схематизму і догматизму. В такому плані має велике значення і інтерес думка Маркса о можливості визначеної диспропорції між розквітом мистецтва і загальним розвитком суспільства. "Відносно мистецтва відомо,-каже Маркс,- що окремі періоди його розквіту не завжди знаходяться в відповідності із загальним розвитком суспільства, отже, також і розвиток матеріальної основи останнього, складаючи як би його скелет його організації. Наприклад, греки в порівнянні з сучасними народами або також Шекспір" (К. Маркс, До критиці політичної економії, стор. 224.). При цьому Маркс підкреслює, що деякі форми мистецтва можливі тільки на початкових ступенях соціального розвитку, наприклад, епос.

Пояснюючи свою думку, Маркс посилається на древньогрецьке ми мистецтво. Відомо, що грецька міфологія складала не тільки арсенал грецького мистецтва, але і його основу. Маркс запитує, чи той погляд на природу і суспільні відношення, який лежить в основі грецької фантазії, а тому і грецького мистецтва, можливий при наявності сільгоспфакторів, залізних доріг, локомотивів і електричного телеграфу? "Не враховуючи цього,- каже він,- можливо прийти до ілюзії французів XVIII сторіччя, так добре висміяної Лессінгом. Так як в механіці і т.д. ми пішли далі древніх, то чому б нам не створити і свій епос? І тоді в обмін "Іліади" з' являється "Генріада" (К. Маркс, Теорії доданої вартості, ч.1, М., Держполітіздат, 1954, стор. 261-262.).

З точки зору Маркса і Енгельса, економічному підйому не обов'язково співвідповідає такий самий підйом в області літератури і мистецтва.

Аналогічну думку зазначив і Енгельс в листі до Шмідта. Він прямо зазначив, що "держави, економічно відсталі, в філософії все ж можуть відігравати першу скрипку: Франція в XVIII сторіччі по відношенню до Англії, на філософію якої французи спирались, а пізніше Германія по відношенню до перших двох" (К. Маркс, Ф. Енгельс, Вибрані листи, стор. 430.).

Положення Маркса і Енгельса про можливу невідповідність між станом духовної культури даного суспільства та його загальному, особливо економічному, розвитком обґрунтовує історичний факт того, що в умовах класово-антагоністичних формацій розвиток цієї культури має яскраво виражено протирічівий характер. Значність наукового відкриття Маркса в тому, що диспропорцію між розвитком художньої культури і розвитком суспільства в цілому він розглядає, як вираження більш глибокої і більш загальної протилежності - між суспільним виробництвом і приватною формою привласнення. Відповідно Марксу, ця протилежність складає основу усіх інших протиріч буржуазного суспільства. Вона носить антагоністичний характер і може бути розв'язана тільки завдяки соціальної революції. З аналізу протирічь капіталізму Маркс робить за ради естетиці, теорії і історії літератури і мистецтва надзвичайно важливий висновок: "...капіталістичне виробництво має ворожий характер відомим напрямкам духовного виробництва, наприклад мистецтву і поезії" (К. Маркс, Теорії додаткової вартості, стор. 261.) Про те, що буржуазна форма суспільства ворожа мистецтву і красоті, знали Шиллер, Гёте, Гегель, романтики, російські революційні демократи. Навпаки Маркс і Енгельс роблять висновок про ворожість буржуазного суспільства художньої творчості на ґрунті всебічного аналізу економічних і політичних категорій капіталізму. Для них важливо в першу чергу розглянути характер відносин в умовах буржуазної системи суспільства. За речовими категоріями (товар, гроші, вартість) Маркс і Енгельс бачать відношення людей та на прикінці приходять до висновку, що все ворожі людству тенденції містяться в капіталістичної формі експлуатації, калічущеї, юродствующей та принижуючей людину, позбавляючи її ініціативи, самодіяльності і незалежності. Тому ворожість капіталізму духовному виробництву відзначає ворожість робочій людині. Шляхом аналізу економічних категорій капіталізму Маркс і Енгельс показують, що буржуазний спосіб виробництва руйнує людину. З цього Маркс і Енгельс не робили того висновку, ніби-то для порятунку індивіду необхідно повернутися до примітивних форм суспільства, наприклад до середньовіччя, що пропонували романтичні критики капіталізму. Їм було вбачно, що звільнення людини можливо лише на ґрунті вищого розвитку виробництва. Маркс і Енгельс позитивно оцінювали той факт, що капіталізм здійснив кілька переворотів у способі виробництва і обміну, розвів техніку і науку. Але в цій час основоположники пролетарського світогляду завжди викривали нелюдську сутність буржуазного способу виробництва в цілому і капіталістичного розподілу праці в одиничному.

Гуманістичний характер діалектико-матеріалістичної естетики з надзвичайною яскравістю проявився там, де - Маркс з аналізом творів Гёте і Шекспіра розкриває нелюдську сутність грошей як машини капіталістичної експлуатації. Посилаючись на "Фауста" Гёте, Маркс пише: "То, що існує для мене завдяки грошам, то, що я можу оплатити, т.е. то, що можуть купити гроші, це - я сам, власник грошей. Як велика сила грошей, так велика і моя сила. Властивість грошей є моєю властивістю - їх власника - властиві і сущностні сили. Тому, що є есмь і що я в можливості зробити, визначається не моєю індивідуальністю. Я каліка, але я можу купити собі найкрасивішу дівчину. Тому я не каліка, ібо дія каліцтва, його відстрашаюча сила, зводиться на не-що грошами. Пусть я - по своїй індивідуальності - хромий, але гроші нададуть мені 24 ноги; тому, я не хромий. Я погана, нечесна, безсовісна, скудоумна людина, але гроші в повазі, а тому в повазі і їх власник. Гроші є найвищим благом - тому хорош і їх власник. Гроші, крім того, позбавляють мене від ярма бути нечесним,- тому раніше вважається, що я чесний... І тому, що мої гроші не перетворюють усяке моє безсилля в його пряму протилежність?" (К. Маркс і Ф. Енгельс, З ранніх творів, М., Держполітіздат, 1956, стор. 618.)

Ця спотворена сила грошей, відзначає Маркс, корениться в їх сутності, як "відчудженої частини людства". Аналізуючи буржуазне суспільство, Маркс і Енгельс показують, що економічна основа капіталістичної організації виробництва здійснює пагубне впливає на мистецтво. Капіталістична дійсність з власним принципом чистогану, з перетворенням всього та всякого в товар розбещуючи діє і на художників. На прикладі Ежена Сю, автора роману "Парижські таємниці", Маркс ілюструє той поширений в буржуазному суспільстві факт, коли творчій робітник в угоду класової пристрасті, шляхом оборутки з совістю, а точніше з втратою усякого поняття про чесність і совість, готовий фальсифікувати та ізкривляти дійсність. Це вигідно буржуазії і самому художнику, запродавшемуся капіталістам. А скільки таких запродажних писак і художників в капіталістичних державах зараз? Ось до прикладу сюреаліст Сальвадор Далі, який дійшов до цинічного хвастівства своєю продажністю. На ґрунті всебічного аналізу капіталістичного суспільства Маркс прийшов до висновку, що воно вже не спроможне забезпечити економічний, політичний і культурний прогрес. З цього Маркс зробив висновок, що врятувати мистецтво можливо лише шляхом революційної зміни суспільних відносин. Тільки соціальна революція створить, відповідно Марксу, необмежені можливості для безприривного прогресу в розвитку художньої культури людства. Таким чином, Маркс і Енгельс головні проблеми естетики зв'язують з проблемами пролетарської революції. В лиці пролетаріату бачать вони істинного носія прогресу в політичної, економічної і культурної галузях.

Ворожість капіталізму мистецтву на ґрунті самого мистецтва подолати неможливо, і є лише один напрямок - знищення капіталізму і ставлення нової форми суспільства - соціалістичного устрою. Історія відобразила, що в своїх висновках Маркс і Енгельс мають абсолютну рацію та правильність. Справедливість висновків Маркса і Енгельса підтверджується, по-перше, все зростаючою кризою сучасного буржуазного мистецтва, існючого в своїх крайніх абсолютно нелюдських формах, по-друге, успіхами мистецтва соціалістичного реалізму. Мається на увазі, вказівку напрямку в розвитку всесвітнього мистецтва неможливо схематизувати - дійсно вони текуть в край складній і, якщо завгодно, противоречивій формі. Але тенденції розвитку всесвітнього мистецтва саме в цьому напрямку. Маркс і Енгельс показали, що тільки соціалізм забезпечує справжню свободу особистості, оскільки раз і назавжди закінчить з усякою експлуатацією людини людиною. Вони передбачили, що мистецтво у майбутньому, комуністичному суспільстві зробить такі успіхи, яких ще не знала ні жодна епоха всесвітньої історії. Своїми дослідами в галузі естетики засновники пролетарського світогляду творчо висвітлили шлях до мистецтва майбутнього.

2. К.Маркс і Ф.Енгельс про мистецтво як пізнання дійсності

Маркс і Енгельс добре розуміли, що одним аналізом умов в яких знаходиться суспільство, в яких є розвиток мистецтва, обмежиться неможливо. "Важкість,-каже Маркс,- є не в тому, щоб зрозуміти, що грецьке мистецтво і епос зв'язані відомими формами розвитку суспільства. Важкість в розумінні того, що вони ще продовжують надавати художнью насолоду і з цієї думки зберігають значення норм і не досяжність зразку”" (К. Маркс, До критиці політичної економії, стор. 225.)

Грецьке мистецтво зберігає свою зачарованість тому, що воно відібражає ту ступень історії, якої Маркс дає назву "дитячій рівень людського суспільства". "І чому,- запитує Маркс,- дитячій рівень людського суспільства там, де воно мало розвиток все краще і краще, не повинно мати для нас вічною радістю, як ніколи ні повторна ступень?" (Там же, стр. 225-226)

Цей вираз Маркса має важливе методологічне значення. Із нього витікає, що всякий аналіз мистецтва повинен починатись із з'ясування тих суспільних умов, в яких воно розвивалось, з аналізу його історичного змісту. Цьому Маркс надає важливе значення. Разом з тим, він вважає що не менш важливим є з'ясування того, як відображено художником конкретно історичний зміст. Це питання о способі відображення дійсності чи о художньому методі.

Маркс і Енгельс застосовують до аналізу мистецтва і літератури матеріалістичну теорію пізнання. З їх точки зору, художне мистецтво відноситься до одного із способів відображення дійсності. Тоді вони виходять не тільки із загальних філософських передумов, а також з художньої практики людства. Марксу і Енгельсу добре було відомо, що всі великі художники і письменники намагались до всеоб'ємного і правильного відтворення дійсності і що критерієм їх величності завжди були повнота і правильність відображення зовнішнього кола.

Тому Маркс і Енгельс надавали перше значення пізнавальної ролі мистецтва. Так, характеризується творчість англійських романтистів XIX сторічча — Диккенса, Теккерея, Бронте, Маркс пише: "Сучасна блискуча школа романтистів в Англії, чиї наглядні і змістовні описи розкрили миру більше політичних і соціальних істин, ніж це зробили політики, публіцисти і моралісти, разом взяті, відобразила всі рівні буржуазії..” ("К. Маркс і Ф. Енгельс про мистецтво", М.-Л., "Мистецтво", 1938, стр. 320-321) Аналогічну думку развив Енгельс, розглядаючи мистецтво великого французького письменника-реаліста Бальзака. В своїй "Людської комедії",- відмічає Енгельс,- Бальзак дає нам "особливу реалістичну історію французького суспільства..." (К. Маркс, Ф. Енгельс, Вибрані листи, стор.405)

Таким чином, Маркс і Енгельс в плані пізнавальних можливостей не бачили принципової різниці між наукою та мистецтвом. Вони були впевнені, що справжнє мистецтво так, як ш наука може проникнути в глибинні процеси суспільного життя, через відображення людських характерів, пристрастів і конфліктів проявляти закони життя суспільства.

Надаючи велике значення пізнавальної ролі мистецтва. Марк і Енгельс не раптово в центр своїх естетичних поглядів поставили проблему реалізму як такого художнього метода, який у повній мірі забезпечує глибину і всеоб'ємність відображення світу.

Вони показали, що дійсність, яку відображає художник-реаліст, не сводиться до чогось раптового, змінного, миттєво виникненного та зникаючого явища. Якщо художник задовольняється тільки чувственно-відчуваємою дійсністю, обмежується фотографічним переданням того, що безпосередньо відчувається органами відчуття, то він, на погляд Маркса і Енгельса, далек від правдивого відображення світу.

Всяке намагання фіксації раптового, несуттєвого Маркс вважає марним для дійсного мистецтва. Відповідно Марксу і Енгельсу, мистецтво тільки тоді правдиво, коли воно життєво передає суттєве, закономірне в предметі і явищі, виражає їх головні сторони.

Вимагаючи від художника глибокого проникнення в сутність дійсності, Маркс і Енгельс в той же самий час виступають проти схематизму в її відображенні. Так, з приводу драми Лассаля “Франц фон Зікінген” Маркс пише автору: “Головним твоїм недоліком я вважаю те, що ти пишеш по шилеровськи, перевертаючи індивідумів в прості рупори духа часу” (К.Маркс Ф. Енгельс, Вибрані листи, стор.112) З приводу тієї ж самої драми Енгельс радив Лассалю “...за ідеальним не забути реалістичного, за Шиллером — Шекспіра...” (К.Маркс Ф. Енгельс, Вибрані листи, стор.113)

В такому ракурсі є більше інтересним вираз о правдивості в відображенні політичних діячів. В зв'язку з аналізом двох книг А. Шеню і Л. Делаода, присвячених характеристикам політичних вождів. Маркс і Енгельс говорить, що було б бажаним, щоб політичні діячі “були, наприкінці, відображені суворими рембрандськими фарбами во всій своїй життєвий правді. У, всіх суттєвих описах ці лиця ніколи не відображаються в їх реальності, а лише в офіційному вигляді, з котурнами [1] на ногах і з ореолом біля голови. В цих святково преображених рафаєлевських портретах зникає всяка правдивість зображення. (К. Маркс і Ф. Енгельс, Твори, т.7, стор.280) В розглядаєми творах, кажуть Маркс і Енгельс, ми маємо справу з іншою крайністю: Шеню і Делаод усувають котурни і ореол з “великих осіб”, “вторгаються в приватне життя цих господ, показуючи їх нам в спідницях...”, “Але від цього, - продовжують класики марксизма, - вони не становляться менш далекими від дійсності правдивого зображення людей і подій” (К.Маркс і Ф.Енгельс, Твори, т.7, стор.280).

Велике місце проблемі реалізму придає Енгельс, йому належить класичне визначення реалізму. “На мій погляд, - говорить він, - реалізм передбачає, окрім правдивості деталей, правдивість в відображенні дійсних характерів в дійсних обставинах” (К. Маркс, Ф. Енгельс, Вибрані листи, стор.405). Як бачимо, Енгельс проблеми реалізму зв'язує з питанням о дійсному, займаючему в естетиці Маркса і Енгельса центральне місце.

Відповідно Марксу і Енгельсу, типове не є скудна абстракція, який-небудь риси характеру, не натуралістичне “середнє”, не “ідеальне” Шиллера, а діалектичне єдине суттєвих рис, в якому відібражається в своєму багатстві життя з її важливішими суспільними, морально-філософськими, ідейними протиріччями епохи. З точки зору Маркса і Енгельса, в типі органічно з'єднуються закономірне і конкретно існуюче, загальнолюдське і історично перехідне, соціально-загальне і індивідуальне. Цю думку дуже яскраво виразив Енгельс в листі до М. Каутської: “Характери тієї і другої серед, - писав Енгельс, - обрисовані з звичайної для Вас чіткою індивідуалізацією; кожне лице — тип, і разом з тим повна конкретна людина, “цей”, як сказав би старець Г.В.Ф. Гегель, так воно і повинно бути” (К.Маркс, Ф.Енгельс, Вибрані твори, стор.394). З приведених виразів Маркса і Енгельса бачимо, що вони розглядали мистецтво як могутній засіб пізнання дійсності. З чого зрозуміло, чому вони так дрібно досліджували питання типізації, реалізму, різке критикували схематизм і натуралізм в мистецтві.

[1] Котурн (KoJornoz) - високі сандалії, які носили древнегрецькі трагічні актери для большої величності та для збільшення росту. Котурни одягалися однаково на обидві ноги, внаслідок чого застосовувались в якості прізвища для політичних індиферентів, в роду Ферамена.

3. К. Маркс и Ф. Энгельс о классовом характере искусства

Рассматривая искусство как отражение действительности, Маркс и Энгельс постоянно подчеркивали, что это отражение в условиях классово-антагонистических формаций всегда носит классовый характер.

Своим учением о классовом характере идеологических форм Маркс и Энгельс дали эстетической науке надежный критерий оценки самых сложных идеологических явлений, к которым относится, в частности, искусство наряду с философией, моралью, религией. На примере анализа творчества Гёте и других писателей и художников Маркс и Энгельс убедительно доказали, что без учета всей сложности классовой борьбы на определенном историческом этапе те или иные художественные явления не могут быть правильно поняты и объяснены.

Указывая на тот факт, что искусство, так или иначе, связано с классовой борьбой и само оно является частью этой борьбы, Маркс и Энгельс никогда не рассматривали классы как нечто раз навсегда данное, не изменяющееся. В ходе исторического развития, указывали основоположники марксизма, меняется соотношение классов, претерпевает сложную метаморфозу их роль в развитии общества. Соответственно изменяется и их роль в развитии духовной культуры. Так, в период борьбы с феодализмом буржуазия способна была создать значительные духовные ценности. Но придя в результате антифеодальных революций к власти, она начинает отказываться от того духовного оружия, которое сама же выковала в борьбе с феодализмом. Этот разрыв со своим революционным прошлым у буржуазии завершается с того момента, когда на арене истории появляется новая сила - пролетариат. Теперь буржуазная идеология приобретает ярко выраженную апологическую окраску. Процесс распада буржуазной идеологии Маркс блестяще раскрыл на примере эволюции буржуазной политической экономии. Он указывает, что расцвет английской политической экономии относится "к периоду неразвитой классовой борьбы" (К. Маркс, Капитал, т. 1, Госполитиздат, 1950, стр. 12). Совершенно меняется дело, когда английская и французская буржуазия завоевывает политическую власть: бьет "смертный час" для научной буржуазной экономии, ибо "бескорыстное исследование уступает место сражениям наемных писак, беспристрастные научные изыскания заменяются предвзятой, угодливой апологетикой" (Там же, стр. 13).

Аналогичный процесс отмечает Маркс и в буржуазной исторической науке. В рецензии на брошюру Гизо "Почему удалась английская революция?" Маркс показывает, что даже некогда прогрессивные буржуазные историки, оказавшись перед лицом острых классовых боев и революций, в страхе перед ними теряют способность к пониманию смысла исторических событий. Заканчивается рецензия многозначительным замечанием: "les capacites de la bourgeoisie s'en vont") (таланты буржуазии уходят)( К. Маркс и Ф. Энгельс, Сочинения, т. 7, стр. 223).

О банкротстве буржуазной исторической науки говорит и судьба Томаса Карлейля. В рецензии на его "Современные памфлеты" Маркс указывает, что до революции 1848 года Т. Карлейль выступал против буржуазии, защищал французскую революцию 1789 года и чартистское движение. После событий 1848 года он делает крутой поворот в сторону реакции. "В лежащих перед нами двух брошюрах Карлейля, - отмечает Маркс,- мы видим падение литературного таланта, столкнувшегося с обострением исторической борьбы, наперекор которой он пытается отстоять свои непризнанные, возникшие по наитию пророческие откровения"( К. Маркс и Ф. Энгельс, Сочинения, т. 7, стр. 268).

Сказанное Марксом относительно судеб буржуазной политической экономии и буржуазной исторической науки имеет прямое отношение и к буржуазному искусству: после выступления пролетариата как самостоятельной исторической силы оно по мере обострения классовой борьбы между пролетариатом и буржуазией оказывается на ущербе. Этот процесс разложения буржуазной идеологии достигает кульминационного пункта в эпоху империализма.

Учение Маркса и Энгельса о распаде буржуазной идеологии дает возможность понять сущность тех идеологических процессов, которые происходят в настоящее время в условиях капиталистической действительности.

Вместе с тем они, указывая на классовую обусловленность искусства в обществе, разделенном на враждебные классы, всегда выступали против упрощенной трактовки этой проблемы. Для них прогресс и реакция никогда не представлялись в виде абстракций. Маркс и Энгельс всегда учили подходить к этому вопросу конкретно исторически. А история как раз показывает, что представители консервативных классов иногда оказываются способными правильно схватывать отдельные стороны действительности.

"Я считаю одной из величайших побед реализма,-писал Энгельс,- одной из наиболее ценных черт старика Бальзака то, что он принужден был идти против своих собственных классовых симпатий и политических предрассудков, то, что он видел неизбежность падения своих излюбленных аристократов и описывал их как людей, на заслуживающих лучшей участи, и то, что он видел настоящих людей будущего там, где их в то время единственно и можно было найти" (К. Маркс, Ф. Энгельс, Избранные письма, стр. 406)

Из приведенных высказываний Маркса и Энгельса видно, что для них всякая форма идеологии (В. И. Ленин потом скажет - кроме религиозной) есть не только выражение классового пристрастия, но отражение действительности. А если это так, то идеолог, в том числе художник и писатель, иногда может выходить за пределы иллюзий своего класса и ухватывать более или менее верно существенные стороны действительности, разумеется, если данный идеолог не является угодливым апологетом реакционного класса и вследствие этого не потерял окончательно способности отражать объективную правду жизни.

Из всех рассуждений Маркса и Энгельса видно, что подлинно реалистическое творчество, с их точки зрения, возможно лишь на основе прогрессивного мировоззрения. А это бывает лишь в двух случаях: во-первых, когда писатель связан с интересами эксплуатируемых общественных групп, во-вторых, когда господствующий класс находится на подъеме и еще способствует прогрессивному развитию общества.

В связи с анализом вопроса о классовости искусства и роли мировоззрения в художественном творчестве Маркс и Энгельс касаются проблемы тенденциозности. Они всегда ценили прогрессивную тенденциозность. В письме к М. Каутской Энгельс писал: "Я ни в коем случае не противник тенденциозной поэзии как таковой. Отец трагедии Эсхил и отец комедии Аристофан были оба ярко выраженными тенденциозными поэтами, точно так же и Данте и Сервантес, а главное достоинство "Коварства и любви" Шиллера состоит в том, что это - первая немецкая политически-тенденциозная драма. Современные русские и норвежские писатели, которые пишут превосходные романы, все сплошь тенденциозны" (К. Маркс, Ф. Энгельс, Избранные письма, стр. 395). Вместе с тем Маркс и Энгельс были решительными противниками "дурной тенденциозности". В их понимании "дурная тенденциозность" означала голое морализирование, прямую дидактику, превращение образов в "простые рупоры духа времени". Поэтов "Молодой Германии" Маркс и Энгельс как раз критиковали за художественную неполноценность их образов, за то, что недостаток "литературного искусства" они пытались "пополнить" политическими намеками. Понятие истинной тенденциозности хорошо сформулировал Энгельс в только что процитированном письме: "Я думаю,- писал он,- что тенденция должна сама по себе вытекать из положения и действия, без того, чтобы ее особо подчеркивали..." (Там же).

4. Историческое значение эстетической теории К. Маркса и Ф. Энгельса

Величайшая заслуга Маркса и Энгельса заключается в том, что они не только объяснили происхождение идей - политических, философских, моральных, художественных,- но и впервые в истории развития человеческой мысли определили их действительную роль в жизни общества.

Для них задача познания сводится не только к истолкованию мира, но и к его революционному преобразованию. Будучи революционерами, Маркс и Энгельс рассматривали и искусство как орудие познания и преобразования мира. Поэтому они всегда уделяли большое внимание проблемам искусства, боролись за утверждение в нем высокой идейности и художественной полноценности, старались привлечь известных писателей, поэтов и художников на сторону пролетариата, заботливо опекали первые ростки нового пролетарского искусства, всячески старались использовать в интересах пролетариата прогрессивное художественное наследие прошлого. Этим самым Маркс и Энгельс закладывали теоретические основы политики пролетарской партии в области искусства и литературы.

Маркс и Энгельс дали подлинно научное решение вопроса о происхождении и специфике эстетического чувства. Они были далеки от того, чтобы рассматривать эстетическое чувство как прирожденное свойство человека. С их точки зрения, эстетическое чувство представляет собой одну из граней предметно практического отношения к действительности. Эта проблема волновала Канта, Шиллера, Гегеля, русских революционных демократов, в особенности Герцена и Чернышевского.

Маркс и Энгельс подошли к ней с диалектико-материалистических позиций. Они рассматривают эстетическое в связи с различными способами освоения объективного мира. Термин "освоение" введен в обиход классиками немецкой философии. Однако и это понятие они трактовали идеалистически. Так, освоить действительность, по Гегелю, это значит раскрыть тождество между мышлением и бытием. Согласно Гегелю, освоить, например, природу - это значит установить, что она есть не что иное, как инобытие духа. Для Маркса мир существует как материальная действительность. Освоить мир, согласно Марксу,- это, с одной стороны, познать его, с другой - изменить в соответствии с целями и потребностями человека. В связи с этим он говорит о разных способах освоения действительности: научном, художественном, религиозном, практически-духовном (К. Маркс, К критике политической экономии, стр. 214). Следовательно, для Маркса эстетическое освоение есть одна из форм осознания мира и воздействия на него.

Необходимым моментом исследований Маркса и Энгельса по вопросу об эстетической деятельности является мысль о том, что эта деятельность есть одна из форм, граней практического отношения человека к миру. Согласно Марксу и Энгельсу, творчество "по законам красоты" возникает на основе трудовой деятельности и является ее дополнением. В процессе труда, говорит Маркс, человек своей деятельностью "опосредствует, регулирует и контролирует обмен веществ между собой и природой"( К. Маркс, Капитал, т. I, стр. 184). Для того чтобы присвоить вещество природы, человек приводит в движение свои естественные силы: руки и ноги, голову и пальцы. "Воздействуя посредством этого движения на внешнюю природу и изменяя ее, он в то же время изменяет свою собственную природу. Он развивает дремлющие в последней способности и подчиняет игру этих сил своей собственной власти" (Там же, стр. 184-185). Маркс, таким образом, подчеркивает, что в процессе трудовой деятельности человек формируется и развивается не только физически, но и духовно. Вследствие этих особенностей труда как раз и формируются духовные способности человека, к числу которых относятся и эстетические чувства.

Эту мысль Маркс высказал еще в философско-экономических рукописях 1844 года. "Лишь благодаря предметно-развернутому богатству человеческого существа,- писал он,- развивается, а частью и впервые порождается, богатство субъективной человеческой чувственности: музыкальное ухо, чувствующий красоту формы глаз,- короче говоря, такие чувства, которые способны к человеческим наслаждениям и которые утверждают себя как человеческие сущностные силы... Образование пяти внешних чувств - это работа всей до сих пор протекшей всемирной истории"( К. Маркс Ф. Энгельс, Из ранних произведений, стр. 593-594).

Рассматривая роль труда в процессе превращения обезьяны в человека, Ф. Энгельс приходит к тем же выводам, которые сделал Маркс. Только благодаря труду, указывает Энгельс, "человеческая рука достигла той высокой ступени совершенства, на которой она смогла, как бы силой волшебства, вызвать к жизни картины Рафаэля, статуи Торвальдсена, музыку Паганини"( Ф. Энгельс, Диалектика природы, М., 1955, стр. 133).

Касаясь вопроса о происхождении эстетического чувства, Маркс и Энгельс всегда подчеркивают решающее значение практической деятельности. "Предмет искусства,-а также всякий другой продукт,- говорит Маркс,- создает публику, понимающую искусство и способную наслаждаться красотой. Производство производит поэтому не только предмет для субъекта, но также и субъект для предмета" (К. Маркс, К критике политической экономии, стр. 204).

Чем шире и разностороннее развертывается деятельность человека, чем многостороннее его практическое отношение к миру, тем более развивается и обогащается он сам. Маркс и Энгельс не отрывают эстетическое чувство от познавательной сферы человека, а рассматривают его как один из способов отражения, осознания мира и воздействия на него.

Эстетическое освоение мира возникает на основе материально-производственной деятельности человека. Вместе с развитием этой деятельности формируются чувства человека, освобождаясь от животно-образной, инстинктивной формы. Так возникают специфически человеческие потребности, а именно - эстетические, которые в свою очередь оказывают обратное влияние на процесс производства.

Окончательное формирование эстетического чувства совершается, когда происходит разделение труда, то есть когда искусство обособляется от других видов общественной деятельности человека.

А так как человеческую практику Маркс и Энгельс понимали в самом широком смысле, то это дало им возможность правильно понять отличительное своеобразие эстетического творчества и восприятия, их относительную самостоятельность и законы развития, их активность по отношению к различным областям деятельности общественного человека.

Важно отметить, что основоположники марксизма рассматривали эстетическое чувство в неразрывной связи с познавательной деятельностью человека, равно как и с другими областями человеческой практики. Они учили решать проблемы эстетики в связи с великими проблемами эпохи.

Изложенные мысли Маркса и Энгельса давно стали достоянием советских эстетиков, теоретиков и историков искусства. Они лежат в основе политики нашей партии по вопросам искусства и литературы, составляют ее философско-эстетический фундамент. Уже при жизни Маркса и Энгельса их учение получило широкое распространение.

Распространение марксизма "вширь" идет особенно бурно в период после Парижской коммуны. Марксизм превращается в господствующую идеологию рабочего движения. У Маркса и Энгельса появляется блестящая плеяда последователей и соратников: В. Либкнехт, А. Бебель, П. Лафарг, Ф. Меринг, Г. Плеханов. Соратники Маркса и Энгельса много и плодотворно работают по распространению марксистских идей, в частности по пропаганде их эстетических воззрений. В этом отношении очень много сделали П. Лафарг, Ф. Меринг и в особенности Г. Плеханов.

Личные инструменты