Цена 1 часа рабочей силы, как правило снижается.

Развиток В.І.Леніним естетичених поглядів Маркса і Енгельсa

Материал из m-17.info

(Различия между версиями)
Перейти к: навигация, поиск
 
(18 промежуточных версий не показаны.)
Строка 1: Строка 1:
 +
----
<small>[[Движение]] / [[Концепция жизнеустройства]] / [[Маркс, Енгельс, Ленін про мистецтво]] / </small>
<small>[[Движение]] / [[Концепция жизнеустройства]] / [[Маркс, Енгельс, Ленін про мистецтво]] / </small>
-
--------
+
----
[[Image:Gerb.gif|right]]
[[Image:Gerb.gif|right]]
Строка 18: Строка 19:
:::''5. Всесвітньо-історичне значення естетичної спадщини В.І.Леніна''
:::''5. Всесвітньо-історичне значення естетичної спадщини В.І.Леніна''
-
'''РАЗВИТИЕ В. И. ЛЕНИНЫМ ЭСТЕТИЧЕСКИХ ВЗГЛЯДОВ МАРКСА И ЭНГЕЛЬСА'''
+
'''РОЗВИТОК В. І. ЛЕНІНИМ ЕСТЕТИЧНИХ ПОГЛЯДІВ МАРКСА І ЕНГЕЛЬСА'''
-
В. И. Ленин в новых исторических условиях конкретизировал, развил и обогатил марксистское учение по самым коренным вопросам, в частности по кардинальным вопросам эстетики. Главнейшие эстетические проблемы Лениным переосмыслены в свете решения практических задач пролетарской революции и строительства коммунистического общества. Поэтому наша эстетика в настоящее время развивается под знаменем ленинизма.
+
В. І. Ленін у нових історичних умовах конкретизував, розвинув і збагатив марксистське навчання в самих конкретних питаннях, зокрема по кординальних питаннях естетики. Головніші естетичні проблеми Леніним переосмислені у світі рішень практичних завдань пролетарської революції та будівництва комуністичного суспільства. Тому наша естетика в сучасному часі розвивається під прапором ленінізму.
-
В. И. Ленин, как и его учителя - Маркс и Энгельс, создал стройную эстетическую концепцию, составляющую одну из граней целостного марксистско-ленинского мировоззрения.
+
-
'''1. Ленинская теория отражения и специфика искусства'''
+
В. І. Ленін, так саме, як і його вчителя - Маркс та Енгельс, створив струмку естетичну концепцію, яка складає одну з сторін цілісного марксистсько-ленінского світогляду.
-
Решающую роль в развитии диалектико-материалистической эстетики сыграла разработанная Лениным марксистская теория познания. Ленин прекрасно видел глубокую связь между эстетической концепцией того или иного теоретика и его взглядами по вопросам гносеологии.
+
'''1. Ленінська теорія відображення і специфіка мистецтва'''
-
Исходным положением ленинской теории познания является положение о том, что мир, реальная действительность существуют вне и независимо от сознания людей, что наши ощущения, восприятия, представления являются образами внешнего мира, что эти образы дают нам верное воспроизведение реальной действительности. В применении к искусству это означает, что жизнь, действительность есть источник, откуда художник, писатель черпают темы и сюжеты своих произведений, свои представления, понятия, идеи, образы, впечатления.
+
Рішучу роль у розвитку діалектико-матеріалістичної естетики зіграла розроблена Леніним марксистська теорія пізнання. Ленін чудово бачив глибокий зв'язок між естетичною концепциєю того чи іншого теоретика і його поглядами з питань гносеології.
-
Отсюда ясно, что чем глубже художник будет проникать в действительность, тем полнокровнее будут создаваемые им образы, богаче идеи. "...Для материалиста,- говорит Ленин,- мир богаче, живее, разнообразнее, чем он кажется, ибо каждый шаг развития науки открывает в нем новые стороны"( В. И. Ленин, Сочинения, изд. 4-е, т. 14, стр. 116).
+
Вихідним положеням ленінської теорії пізнання є положення про те, що світ, реальна дійсність існуют поза і незалежно від розуму людей, що наші відчуття, сприйняття, представлення є образами зовнішнього світу, що ці образи надають нам вірне відтворення реальної дійсності. При затосуванні до містецтва це визначає, що життя, дійсність є джерелом, з якого художник, письменник черпають теми та сюжети своїх творів, свої уявлення, поняття, ідеї, образи, враження.
-
Таким образом, искусство Ленин включал в сферу познавательной деятельности человека. Сами художественные образы в понимании Ленина выступают как специфические формы познания многообразного мира.
+
-
В своих воспоминаниях Н. К. Крупская писала: "Ильич хорошо знал русскую литературу - она была для него орудием познания жизни. И чем полнее, всестороннее, глубже отражали художественные произведения жизнь, чем проще они были, тем больше ценил их Ильич"( В. И. Ленин о литературе и искусстве", М., Госполитиздат, 1957, стр. 560). Высоко ценил Ленин таких великих русских писателей, как Некрасов и Салтыков-Щедрин, за их мастерское художественное проникновение в сущность общественных процессов. "Еще Некрасов и Салтыков,- писал Ленин,- учили русское общество различать под приглаженной и напомаженной внешностью образованности крепостника-помещика его хищные интересы, учили ненавидеть лицемерие и бездушие подобных типов..."( В. И. Ленин, Сочинения, т. 13, стр. 40) . Г. Успенский Ленину был дорог главным образом тем, что писатель, обладая "громадным артистическим талантом", умел проникать "до самой сути явлений"( В. И. Ленин, Сочинения, т. 1, стр. 238).
+
З цього зрозуміло, що чим глибше художник будє проникати в дійсність, тим повнокровніше будуть створні їм образи, богаче ідеї. "...Для матеріаліста,- говорить Ленін,- світ богачє, живіше, різноманітніше, ніж він здається, ібо кажний крок розвиткуя науки відкриває в ньому нові сторони"( В. І. Ленін, Твори, вид. 4-е, т. 14, стор. 116).
 +
Таким чином, мистецтво Ленін долучав до сфери пізнавальної діяльності людини. Самі  художні образи в розумінні Леніна виступають як специфічні форми пізнання різноманітного миру.
-
Из приведенных выше высказываний В. И. Ленина явствует, что он рассматривал искусство прежде всего как орудие познания мира. С его точки зрения, раскрытие существенных сторон объективного мира средствами искусства столь же неограничено, сколь неограничено научное познание мира. Это положение становится совершенно ясным как при сопоставлении отдельных видов или жанров искусства с какой-либо отраслью человеческого знания, так и в особенности при сопоставлении всей художественной деятельности с деятельностью научной. Разумеется, при детальном исследовании вопроса о взаимоотношении художественного и научного познания жизни обнаружится, что объекты научного и художественного познания могут не совпадать. Далее выяснится, что указанные способы постижения мира взаимно переплетаются и проникают друг в друга.
+
У своїх спогадах Н. К. Крупська писала: "Ілліч добре знав російську літературу - вона була для нього зброєю пізнання життя. І чим повніше, багатосторонніше, глибше відібражали художні твори життя, тим простіше вони були, тім більш цінував їх Ілліч"( В. І. Ленін про літературу та мистецтво", М., Госполітіздат, 1957, стор. 560). Високо цінував Ленін таких великих російських письменників, як Некрасов і Салтиков-Щедрін, за їх майстерне художне проникнення у сущність суспільних процесів. "Ще Некрасов і Салтиков,- писав Ленін,- вчили россійске суспільство відрізняти під пригладженної і напомаженною зовнішністю освідченності крепостніка-пана його хижі інтереси, вчили ненавидити ліцемірья і бездушність подібних типів..."( В. І. Ленін, Твори, т. 13, стор. 40) . Г. Успенський Леніну був доріг тим головним, що письменник, володіючи "великим артистичним талантом", умів проникати "до самої суті явищ"( В. І. Ленін, Твори, т. 1, стор. 238).
-
Ленин показал, что познание жизни в искусстве отличается от научного. В письме к Инессе Арманд он отметил, что тему, касающуюся индивидуального случая, следует разработать в художественном произведении особо. Тут, говорил Ленин, "весь гвоздь в индивидуальной обстановке, в анализе характеров и психики данных типов..."( В. И. Ленин, Сочинения, т. 35, стр. 141). Искусство, согласно Ленину, общее, закономерное, существенное раскрывает через индивидуальное, через конкретные ситуации, посредством изображения определенных характеров, конфликтов между ними и психологии отдельных личностей. Вследствие этого образы искусства становятся доступными не только опосредствованному, но и непосредственному восприятию и поэтому приобретают способность прямого воздействия не только на ум, но и на чувства человека. В силу этого форма в искусстве начинает занимать исключительно важное место. В этой связи приобретает большое значение талант художника, знание техники данного вида искусства, определенных технических приемов. Но все это имеет смысл и значение только в том случае, если не упускается главное, а именно: познание того, что является важным для жизни, существенным, закономерным. Задача искусства вовсе не сводится к пусть даже виртуозному, с точки зрения техники, воспроизведению единичного, неповторимого факта, явления. Назначение искусства - давать правдивое художественное обобщение жизни. А это достигается путем типизации. Этому вопросу Ленин уделяет большое внимание. Прежде всего он подчеркивает, что общее, типичное существует объективно через отдельное, индивидуальное. Однако само индивидуальное интересует искусство главным образом лишь с той стороны, что в нем находит отражение общее. Рассматривая проблему типизации, Ленин выдвигает второе важное положение, которое направлено против абстрактного обобщения без учета реального многообразия явлений. Это положение Ленин развивает в полемике с народниками. Народники пытались доказать, что для капитализма в России нет внутреннего рынка. Ленин вскрыл антинаучность той аргументации, которой пользовались народники для доказательства своих фальшивых тезисов. Речь шла о "средних цифрах", которыми пользовались народники, соединяя в своих статистических подсчетах богачей, сдающих землю в аренду, и бедняков, арендующих ее. "Неудивительно,- писал Ленин,- что при сложении богачей и бедноты вместе и при делении на число слагаемых можно везде, где угодно, получить "равномерное распределение"!"( В. И. Ленин, Сочинения, т. 3, стр. 74). Разоблачая подтасовки народников, Ленин убедительно доказал, что действительно научное обобщение должно исходить из сравнения типичных представителей сельского пролетариата с типичными представителями сельской буржуазии.
+
З наведених вище висловлювань В. І. Леніна випливає, те що він розглядав мистецтво перед усім як зброю пізнання світу. З його точки зору, розкриття суттевих сторін об'єктивного миру засобами мистецтва настільки ж необмежене, скільки необмежене наукове пізнання світу. Це положення стає повнстю зрозумілим як  при співставленні окремих видів або жанрів мистецтва з якую-небудь галуззю людського знання, так і в окремому при співставленні всієї художньої діяльності з діяльністю научною. Зрозуміло, при детальном дослідженні питання о взаімовідношенні художнього і наукового пізнання життя виявиться, що об'єкти наукового і художнього пізнання можуть не співпадати. Далі виявиться, що вказані способи осягення миру взаємно переплетаються і проникають друг у друга.
-
Приведенные выше рассуждения Ленина имеют непосредственное отношение к социологии, но было бы совершенно неверным полагать, что они не касаются проблемы художественного обобщения, которое следует понимать как типизацию, а не как "среднестатистическое". С вопросом о художественном обобщении неразрывно связан вопрос о жизненной правдивости искусства. Этот вопрос В. И. Ленин ставит в широком философском плане. "С точки зрения современного материализма, т. е. марксизма,- писал он,-исторически условны пределы приближения наших знаний к объективной, абсолютной истине, но безусловно существование этой истины, безусловно то, что мы приближаемся к ней. Исторически условны контуры картины, но безусловно то, что эта картина изображает объективно существующую модель"( В. И. Ленин, Сочинения, т. 14, стр. 123). По Ленину, истина есть одновременно и процесс и достигнутый результат. Эти общефилософские положения имеют исключительно важное значение для искусства, ибо масштабом его величия и действенности является объективная правда. В художественном познании, как и в науке, отражение, подчеркивал Ленин, надо понимать не абстрактно, не без противоречий, а в вечном процессе движения, возникновения противоречий и разрешения их.
+
Ленін показав, що пізнання життя в мистецтві відрізняється від наукового. В листі до  Інесси Арманд він відзначив, що тему, торкаючуюся індивідуального випадку, слід розробити в художньому творі оуремо. Тут, говорив Ленін, "весь гвіздь в індівідуальній обстановці, в аналізе характерів і психики даних типів..."( В. І. Ленін, Твори, т. 35, стор. 141). Мистецтво, відповідно Леніну, загальне, закономірне, сутне, відкриває через індівідуальне, через конкретні ситуації, за допомогою відображення визначених характерів, конфліктів між ними і психології окремих особистостей. Внаслідок цього образи мистецтва стають досяжними не тільки опосередкованому, іле і опосередкованому відчуттю і тому набувають здатність прямого впливу не тільки на розум, іле і на почуття людини. В силу цього форма в мистецтві починає займати виключно важливе місце. В цьому зв'язку набуває більш значення талант художника, знання техникі даного виду мистецтва, конкретних техничних прийомів. Однак, все це має сенс і значення тольки у тому випадку, коли не втрачається головне, а саме: пізнання того, що є важливим для життя, сутнім, закономірним. Завдання мистецтва не тільки зводиться до лише віртуознного, з точки зору техніки, відтворенню одиничного, неповторимого факту, явища. Призначення мистецтва - надавати правдиве художне життеве спілкування. А це досягається шляхом типизації. Цьому питанню Ленін приділяє велику увагу. По-перше всього він подкреслює, що загальне, типичне існує об'єктивно через відокремлене, індивідуальне. Однак саме індивідуальнє цікавить мистецтво головним чином лише з тієї сторони, що в ньому знаходить відібраження  загальне. Розглядаючи проблему типизації, Ленін висує друге важливе положення, яке направлено проти абстрактного узагальнення без врахування реального різноманіття явищ. Це положення Ленін развиває у полемиці з народниками. Народники намагалися довести, що для капіталізму в Россії немає внутрьошнього ринку. Ленін розкрив антинаучність тієї аргументації, якой користувались народники для доведення своїх фальшивых тезисів. Мова йшла про "средні цифри", якими користувалися народники, поєднуючи у своїх статистичних підрахунках богатіїв, передуючих землю у аренду, і бідняків, арендуючих її. "Не дивно ,- писав Ленін,- що при складанні богатіїв і бідноти разом і при поділі на число доданків  мождиво всюди, де завгодно, отримати "рівномірний розподіл"!"( В. І. Ленін, Твори, т. 3, стор. 74). Викриваючи підтасування народників, Ленін переконливо довів, що дійсно научне узагальнення повинно виходити з порівняння представників сільського пролетаріату з типовими представниками сільської буржуазії.
-
Вопрос о художественной правде был поставлен уже русскими революционными демократами. Так, в статье "Темное царство" Добролюбов писал: "...Главное достоинство писателя-художника состоит в правде его изображений; иначе из них будут ложные выводы, составятся, по их милости, ложные понятия. Но как понимать правду художественных изображений? Собственно говоря, безусловной неправды писатели никогда не выдумывают: о самых нелепых романах и мелодрамах нельзя сказать, чтобы представляемые в них страсти и пошлости были безусловно ложны, т. е. невозможны даже как уродливая случайность. Но неправда подобных романов и мелодрам именно в том и состоит, что в них берутся случайные, ложные черты действительной жизни, не составляющие ее сущности, ее характерных особенностей" (Н. А. Добролюбов, Собрание сочинений в шести томах, М.-Л., ГИХЛ, 1935, т. II, стр. 48).
+
-
Вопрос о художественной правде получил у Ленина детальную систематическую разработку. Ленин подробно обосновал учение об истине как целом. В этой связи представляет большой интерес его краткий, но исключительно глубокий анализ романа В. Винниченко "Заветы отцов". В своем романе махровый реакционер Винниченко соединил вместе всякого рода "ужасы": "порок", романтическое злодейство с вымогательством денег за тайну и т. д. "Поодиночке,- говорит Ленин,- бывает, конечно, в жизни все то из "ужасов", что описывает Винниченко. Но соединить их все вместе и т а к и м образом - значит малевать ужасы, пужать и свое воображение и читателя, "забивать" себя и его" (В. И. Ленин, Сочинения, т. 35, стр. 107). Разумеется, нет ничего странного в том, что художник концентрирует те или другие жизненные явления, с тем, чтобы в лаконичной форме отобразить существенно важное из действительного мира. Однако Винниченко произвольно выхватывает отдельные факты действительности и самоуправно их соединяет. В результате целостная картина мира оказывается извращенной. Правильная картина мира, указывает Ленин, возникает лишь тогда, когда дается отражение "объективной связи и взаимозависимости исторических явлений в их целом" ( В. И. Ленин, Сочинения, т. 23, стр. 266-267). Следовательно, жизненную правдивость искусства Ленин понимает, прежде всего, как исторически-конкретное отражение действительности. А это, во-первых, предполагает такой показ человеческих характеров, когда раскрывается социальная обусловленность действий, поступков, мыслей людей, живущих и формирующихся при данных условиях. Во-вторых, что очень важно, предполагает раскрытие того, как человек изменяет обстоятельства, улучшает условия жизни и как сам духовно растет и формируется в борьбе за преобразование действительности.
+
Наведені вище судження Леніна мають безпосередне відношення до соціології, але було би повністю помилково полагати, що вони не торкаються проблеми художнього спілкування, яке слвд розуміти як типізацію, а не як "среднестатистичне". З питанням про художнє спілкування безпсередньо зв'язано питання щодо життеєвої правдивості мистецтва. Цє питання В. І. Ленін ставить в широкому філософському значенні. "З точки зору сучасного матеріалізму, тобто марксизму,- писав він,-історично умовні межі приближення наших знань до об'єктивної, абсолютної істини, але безумовно існування цієї істини, безумовно те, що ми приблизуємось до неї. Історичні умови контури картини, але безумовне те, що ця картина відібражає об'єективно існуючи модель"( В. І. Ленін, Твори, т. 14, стор. 123). По Леніну, істина є одночасно і процес і досягнутий результат. Ці загально філософські положення мають виключно важливе значення для мистецтва, оскілько масштабом його величності і дійсності є об'єктивна правда. В художньому пізнанні, як і в наукці, відібраження, подкреслював Ленін, необхідно розуміти не абстрактно, ні без протиріч, а у вічному процесі руху, виникнення протиріч і вирішення їх.
-
Правда жизни, в толковании Ленина, предполагает далее рассмотрение действительности в революционном движении и развитии. При таком подходе действительность выступает не как простой источник чувств и впечатлений, а как непрерывный процесс борьбы нового со старым, где всегда что-то нарождается и что-то отмирает.
+
Питання про художню правду було поставлене вуже россійськими революційними демократами. Так, в статті "Темне царство" Добролюбов писав: "...Головна якість письменника-художника полягає у правді його відображень; в противному з них будуть помилкові виснокви, складуться, за їх милостю, помилкові поняття. Але як розуміти правду художних творів? Власно кажучи, безумовної неправди письменники ніколи не выдумують: про самі безглузді романи та мелодрами неможливо казати, щоб представлені в них пристрасті і пошлості були безумовно ложні, тобто неможливі навіть як юродлива випадковість. Однак, оманливість подібних романів і мелодрам полягає іменно в тому, що в них берутся раптові, оманливі риси дійсного життя, не складаючи його сутноссті, його характерних особливостей" (Н. А. Добролюбов, Зібрання творів у шести томах, М.-Л., ГІХЛ, 1935, т. II, стор. 48).
-
Ленинское понимание жизненной правдивости искусства ориентирует творческих работников на широкий охват событий, на большую емкость идейно-художественного познания мира в его существенных сторонах и моментах. Отражение жизни в ее полноте, видение революционных тенденций и смелая борьба за их утверждение, согласно Ленину,- одна из важнейших черт искусства жизненной правды. Вместе с тем Владимир Ильич был против тематической узости искусства. Он считал, что подлинный художник стремится к изображению всех сторон действительности, к показу красоты природы и богатства мыслей, чувств, волевых устремлений человека, преобразующего мир. Но о чем бы художник ни рассказывал в своих произведениях - все его помыслы и думы о жизни народа, о его революционной борьбе за преобразование мира на новых началах. Истинный художник, согласно Ленину, стремится отобразить не только события, конфликты, затрагивающие интересы его Родины, но и интересы всего прогрессивного человечества.
+
Питання про художню правду отримало у Леніна детальну систематичне розробку. Ленін детально обгрунтував навчання істині в цілому. У цьому з'язку представляє великий інтерес його скорочений, але виключно глибокий аналіз романа В. Винниченко "Заповіти батьків". У свому романі затятий реакціонер Винниченко об'єднав розом усякого роду "жахи": "порокі", романтичні злодійства з вимаганням грошей за таємницю і т. п. "Поодиниці,- говорить Ленін,- звичайно буває у житті все, що із "жахів", що описує Винниченко. Однак, об'єднувати їх всіх разом що таким чином - відзначає малювати жахи, і лякати власне уявлення читача, "забувати" себе і його" (В. І. Ленін, Твори, т. 35, стор. 107). Зрозуміло, не має нічого дивного у тому, що художник концентриє ті чи інші життеві явища, з тим, щоб у лаконічній формі відобразити сутно важливе із дійсного світу. Але, Винниченко повільно вихватює окремі факти дійсності і самоправно їх поєднує. В результаті цілісна картина миру стає спотвореною. Правильна картина світу, вказує Ленін, виникає лише тді, коли даеться відображення "об'єктивного зв'язку і взаимопов'язаності історичних явищ в їх цілому" ( В. І. Ленін, Твори, т. 23, стор. 266-267). Отже, життеву правдивіст мистецтва Ленін розуміє, поперед всього, як історично-конкретне відображення дійсності. А це, по-перше, передбачає таку демонстрацію людських характерів, коли розкривається соціально обумовленість дій, вчинків, думок людей, що живуть і формуються при даних умовах. По-друге, що дуже важливо, передбачає розкриття того, як люина змінює обставини, покращує умови життя і як сама духовно росте і формується у боротьбі за претворення дійсності.
-
Ленинская трактовка проблемы правды в искусстве требует от художников тесной связи с жизнью народа, глубокого осознания политических, моральных и философско-эстетических проблем современности, обращения к тем вопросам, которые выдвигаются нашим временем и которые волнуют человечество в настоящий момент. Тема современности должна стать главной и основной темой нашего искусства - таков смысл ленинских высказываний о природе искусства, типизации, объективной правды.
+
Правда життя, в тлумаченні Леніна, передбачає розгляд дійсності у революційному розвитку і русі. При такому підході дійсність виступає не як просте джерело почуттів і вражень, а як непреривний процес борьтьби нового зі старим, де завжди щось народжується і щось вмирає.
-
Теория отражения, разработанная Лениным, является философской основой для решения всех коренных проблем эстетики.
+
Ленінське розуміння життевої правдивості мистецтва орієнтує творчих рабітників на широке охоплення подій, на більшу ємкість ідейно-художнього пізнання світу у його суттевих сторонах і моментах. Відібраження життя в його повноті, бачення революційних тенденцій і смілива боротьба за їх затвердження, відповідно Леніну,- одна з важливіших рис мистецтва життєвої правди. Ризом з тим Володимир Ільіч був проти тематичної вузкості мистецтва. Він вважав, що істинний художник прагне до відображення всіх сторін дійсності, до показу краси природи і скарбів людських думок, почуттів, вольових прагнень людини, перетворюючих світ. Але про щоб художник ні розповідав у своїх творах - всі його задуми і думки про життя народу, про його революційну боротьбу за перетворення світу на нові засади. Істинний художник, відповідно Леніну, прагне відобразити не тільки події, конфлікти, що торкаються інтересів його батьківщини, але і інтереси всього прогресивного людства.
-
'''2. В. И. Ленин о партийности литературы и искусства'''
+
Ленінське тлумачення проблеми правди у містецтві потребує від художників стислого зв'язку з життям народу, глубокого розуміння політичних, моральних і філософсько-єстетичних проблем сучасності, звернення до тих питань, які висуваються сучасним часом і які турбують людство в даний момент. Тема сучасності повинна стати головною тиемою нашего мистецтва - ось, який сенс ленінських висловлювань про природу мистецтво, типизацію, об'єктивної правди.
-
Ленин великолепно понимал и неоднократно подчеркивал, что человек познает действительность не только как биологическое, но главным образом как общественное существо. Поскольку человек есть "совокупность всех общественных отношений", постольку он не может быть пассивным зеркалом, отражающим действительность. "...Ни один живой человек,- писал Владимир Ильич,- не может не становиться на сторону того или другого класса (раз он понял их взаимоотношения), не может не радоваться успеху данного класса, не может не огорчиться его неудачами, не может не негодовать на тех, кто враждебен этому классу, на тех, кто мешает его развитию распространением отсталых воззрений и т. д. и т. д."( В. И. Ленин, Сочинения, т. 2, стр. 498-499).Следовательно, любой человек, а тем более творческий работник, всегда стремится оказать воздействие на развитие общественных событий, хотя и не всегда открыто признает активность своего отношения к миру. Какое же искусство является наиболее действенным? Идеалисты часто похваляются тем, что будто бы именно они надлежащим образом подчеркнули действенность сознания. На самом же деле все обстоит совершен но иначе. Дело в том, что идеализм исключает из сознания объективное содержание. Сознание в идеалистической интерпретации по существу замкнуто внутри самого себя. Лишенное объективного значения, оно в силу этого сполна или по большей части лишено способности оказывать воздействие на действительность. Напротив, сознание, связанное с объективной действительностью, отображающее ее, приобретает подлинную действенность. Ведь только на основе глубокого знания объективных законов развития действительности можно изменять ее в нужном для человека направлении и приспосабливать к человеческим нуждам и потребностям. Поэтому и искусство будет тем более действенным, чем оно правдивее, чем глубже охватывает объективные тенденции развития жизни. Напротив, искусство, оторванное от жизни, искажающее истинную картину мира, духовно разоружает человека, обрекает его на пассивность. Если правдивое искусство способствует развитию инициативы народных масс, мобилизует их на революционное преобразование жизни, то разные формы декадентского формалистического искусства сковывают живой почин народа, парализуют его. Реакционные классы поэтому всегда культивируют упадочные формы искусства с целью упрочнения своего господства. Ленин учил видеть за борьбой в философии, эстетике, искусстве отражение борьбы различных классов и общественных групп. В этой связи он выдвинул один из важнейших принципов марксистской эстетики - принцип партийности искусства.
+
Теорія відображення, розроблена Леніним, є філософською основою рішень цсіх корених проблем єстетики.
-
Принцип партийности В. И. Ленин рассматривает в широком философском плане. Прежде всего он указывает, что партийна всякая идеология. "Материализм,- говорит он,- включает в себя, так сказать, партийность, обязывая при всякой оценке события прямо, и открыто становиться на точку зрения определенной общественной группы" (В. И. Ленин, Сочинения, т. 1, стр. 380-381). Во всякой попытке замаскировать партийность Ленин справедливо видел лицемерие, указывая, что беспартийность есть идея буржуазная, а партийность - идея социалистическая.
+
'''2. В. І. Ленін про партійність літератури та мистецтва'''
-
Ленин не ограничился общей формулировкой принципа партийности по отношению к идеологии в целом, а конкретизировал его применительно к различным формам общественного сознания. Детально рассмотрен этот принцип и в отношении искусства. В этом плане громадную ценность имеет статья "Партийная организация и партийная литература", написанная в период революционных событий 1905- 1907 годов.
+
Ленін чудово розумів і неодноразово підкреслював, що людина пізнає дійсність не тільки як біологічне, а головним чином як соціальна частина суспільства. Оскільки людина є "сукупність всіх суспільних відношень", вона не може бути пасивним дзеркалом, відібражаючим дійсність. "...Ні жодна жива людина,- писав Володимир Ільіч,- не може не стати на бік того чи другого класу (якщо він зрозумів їх взаємовідносини), не може не радуватись успіхам даного класу, не може не засмутитися його невдачі, не может не викривати тих, хто має ворожі намірі проти цього класу, тих, хто заважає його развитку розповсюдження історично відсталих думок і т. п."( В. І. Ленін, Твори, т. 2, стор. 498-499). Отже, люба людина, та тим більше творчий робітник, завжди прагне здійснити вплав на развиток соціальних подій, хоча і не завжди відкрито визнає активність свого відношення до світу. Яке ж мистецтво є найбільш дісним та діючим? Ідеалісти звичайно хвалються тим, що нібито вони належним чином підкреслили дійсність розуму. На справді справа є зовсім іншою. Тому, що ідеалізм виключає з розуму об'єктивний зміст. Розум в ідеалістичній інтерпритації по суті замкнуто знутрі самого себе. Позбавленное об'єктивного значення, воно в силу цього повністю або більшою частиною позбавлено можливості надавати вплив на дійсність. Навпаки, розум, зв'язанное з об'єективною дійсністю, відібражаючий її, набуває справжню дійсність. Адже тільки на грунті глибокого значення об'єктивних законів розвитку дійсності можливо змінювати її в необхідному для людини напрямку і пристосовувати до людських потреб. Тому і мистецтво буде тім більш діючим, чим воно правдивіше, чем глибше охоплює об'єктивні тенденції розвиток життя. Напроти цього, мистецтво, відірване від життя, спотворююче істинну картину світу, духовно раззброює людину, прирікає його до пасивністі. Якщо правдиве мистецтво сприяє розвитку ініціативи народных мас, мобілізує їх на революціне перетворення життя, тоді різні форми декадентського формалістичного мистецтва сковують живий почин народу, парализують його. Реакційні класи тому завжди культивують занепаднецькі форми мистецтва з метою зміцнення свого панування. Ленін вчив бачити за боротьбою в філософії, естетики, мистецтві відібраження боротьби різних класів і суспільних груп. В зв'язку з цим він видвинув один з важливіших принципів марксистської єстетики - принцип партійності мистецтва.
-
"Литература должна стать партийной,- писал Ленин в этой статье.- В противовес буржуазным нравам, в противовес буржуазной предпринимательской, торгашеской печати, в противовес буржуазному литературному карьеризму и индивидуализму, "барскому анархизму" и погоне за наживой,- социалистический пролетариат должен выдвинуть принцип партийной литературы, развить этот принцип и провести его в жизнь в возможно более полной и цельной форме" ( В. И. Ленин, Сочинения, т. 10, стр. 27).
+
Принцип партійності В. І. Ленін розглядає в широкому філософському значенні. Перш за все він вказує, що люба партійна ідеологія. "Матеріалізм,- говорить він,- включає в себе, так би мовити, партійність, зобов'язує при всякої оцінці події прямо, і відкрито ставати на точку зору певної общественой групи" (В. І. Ленін, Твори, т. 1, стор. 380-381). Во всякої спробі замаскувати партійність Ленін справедливо бачив лицемірство, вказуя, що безпартійність є буржуазною ідєю, а партійність - ідея соціалістична.
-
'''3. В. И. Ленин о действительной и мнимой свободе творчества'''
+
Ленін не обмежувався загальним формулюванням принципу партійності по відношенню до  ідеології в цілому, а конкретизував його стосовно до різноманітних форм общественого розуму. Детально розглянут цій принцип і у відношенні до мистецтва. В цьому плані велику цінність має стаття "Партійна організація і партійна література", яка була написанна в період революційних подій 1905-1907 років.
-
Нанося сокрушительные удары реакционным теориям "чистого", "автономного" искусства, Ленин ставит новые задачи перед искусством революционного пролетариата. Сторонники так называемой "свободной" литературы, указывает Ленин, фактически связаны с интересами эксплуататорских классов и служат им. Новая, действительно свободная литература будет служить интересам пролетариата и всех трудящихся. Это будет в подлинном смысле народная литература. Ленин, таким образом, считает, что партийность и народность искусства неразрывны. И отрицать это - значит извращать суть дела, ибо у коммунистической партии нет других интересов, кроме интересов народа. Ни один принцип эстетики социалистического реализма не подвергался таким нападкам со стороны буржуазных идеологов и ревизионистов, как принцип партийности искусства. Из многочисленных возражений против принципа партийности чаще всего выдвигается положение, согласно которому этот принцип будто бы исключает свободу художественного творчества и низводит на нет "автономию" искусства. Все современные буржуазные эстетики, как и эстетики-ревизионисты, тщатся доказать, что художественная деятельность есть деятельность абсолютно свободная. Но существует ли такая сво бода и возможна ли она вообще? На этот вопрос Ленин отвечает категорическим: "Нет!" "В обществе, основанном на власти денег, в обществе, где нищенствуют массы трудящихся и тунеядствуют горстки богачей, не может быть "свободы" реальной и действительной" (В. И. Ленин, Сочинения, т. 10, стр. 30). Абсолютную свободу Ленин называет буржуазной, анархической фразой, сплошным лицемерием. Писатель зависит от буржуазного издателя, от буржуазной публики, от цензуры, от денежного мешка, от подкупа, от содержания. Ленин совершенно справедливо указывает, что жить в обществе и быть свободным от общества нельзя. Тот факт, что свобода творчества в условиях буржуазного общества приобретает все более фиктивный характер, вынуждены признать даже сторонники и адепты "прелестей" буржуазной демократии. Так, в своей книге "Кризис американского духа" Л. Гурко приводит громадное количество фактов, свидетельствующих о том, что кино, телевидение, радио, печать всецело подпали под власть монополий. Вот, например, что пишет Гурко о Голливуде: "Есть некоторые выражения, которые голливудские постановщики не могут равнодушно слышать: "серьезные картины", "пища для ума", "самобытность художника". В их представлении эти выражения являются синонимами финансовых потерь, заумного и непрактичного идеализма, пустого экспериментирования и банкротства. Как правило, постановщики - приверженцы философии быстрой наживы. Так как большинство кинокомпаний финансируются банками, то любые соображения, не связанные прямо и явно с прибылью, например вопросы искусства и развития вкусов зрителей, часто поспешно и с пренебрежением отбрасываются в сторону" (Л. Гурко, Кризис американского духа, М., Изд-во иностранной литературы. 1958, стр. 153).
+
"Література повинна стати партійною,- писав Ленін в цій статті. - В противагу буржуазних звичаїв, в противагу буржуазної підприємницької, торгашеської преси, в противагу буржуазному літературному карьєризму і індивідуалізму, "барському анархізму" і гонтиві за наживою,- соціалістичний пролетаріат пвинен висунути принцип партійної літератури, развивати цій принцип і проводити його у жутті у можливо більш повної та цільної формі" ( В. І. Ленін, Твори, т. 10, стор. 27).
-
В своей книге "Рассуждения о киноискусстве" знаменитый французский режиссер Рене Клер приводит аналогичные факты. Вот что он пишет: "Что такое "хороший фильм"? Директор одного кинозала заявил недавно: "Хороший фильм - это фильм, делающий деньги". В этом ответе содержится смертный приговор современному кино" (Рене Клер, Размышления о киноискусстве, М., "Искусство", 1958, стр. 147). "Вопрос, поставленный здесь,- продолжает Рене Клер,- касается не только кино. Радио, телевидение и все новые формы выражения, которые даст нам развивающаяся техника, окажутся перед лицом той же проблемы. Неужели всеми этими могучими силами может распоряжаться любой, у кого достаточно капиталов, чтобы ими завладеть? Свобода, предоставленная в отношении таких вещей частной инициативе, является карикатурой на свободу. В результате такой свободы устанавливается абсолютная диктатура нескольких промышленных и финансовых групп над областью, которая является не только материальной. Может быть, экономическая и политическая система, существующая ныне у нас, не допускает других способов решения этой проблемы? В таком случае сама эта система не соответствует больше нуждам нашей эпохи и должна быть изменена" (Рене Клер, Размышления о киноискусстве, стр. 149).
+
'''3. В. І. Ленін про дійсну та вимешлену свободу творчості'''
-
Высказывания, подобные тем, которые мы привели из книг Гурко и Рене Клера, можно услышать из уст многих современных представителей буржуазной культуры. Они лишний раз подтверждают, что свобода в условиях капиталистической действительности - это иллюзия, прикрывающая диктатуру финансовых и промышленных акул. Ленин указывал, что капитализм по своей природе враждебен свободному развитию личности, враждебен и творческому началу человека. Поэтому Ленин считал, что художников, писателей, актеров нужно освободить от крепостнической цензуры, от буржуазно-торгашеских отношений, от политического шантажа и давления. Но не только от этого. Необходимо еще освободить творческих работников от анархистско-индивидуалистических влияний, ибо анархизм - это вывернутая наизнанку буржуазность и несвобода. Путь к освобождению, согласно Ленину, это пролетарская революция, коренное преобразование общественных отношений, а не уход во внутреннюю жизнь, как полагают идеалисты.
+
Наносячи нищиівні удари реакційним теоріям "чистого", "автономного" мистецтва, Ленін ставить нові завдання перед мистецтвом революційного пролетаріату. Прихільники так званої "свободної" літератури, відзначає Ленін, фактично зв'язані з інтересами експлуататорських класів і служать їм. Нова, дійсно свободна лфтература буде служити інтересам пролетаріату і всіх трудящих. Вона буде в справжньому смислі народна література. Ленін, таким чином, вважає, що партійність і народність мистецтва неразрывні. І запаречувати цьому - значить ізвращати суть справи, ібо у комуністичної партії немає інших інтересів, крім інтересів народу. Ні жоден принцип єстетики соціалістичного реалізму не піддавався таким нападам зі сторони буржуазних ідеологів і ревізіоністів, як принцип партійності мистецтва. З багаточисельних заперечень проти принципу партійності чаще всього висувається положення, відповідно до якого цій принцип нібито виключає свободу художнього творчества і здодить у нещіт "автономію" мистецтва. Всі сучасні буржуазні єстетики, як і єстетики-ревізіонисти, намагаються довести, що художня діяльність є діяльністю абсолютно вільною. Але чи існує така свобода та чи можлива вона взагалі? На це питання Ленін відповідає категоричним: "Ні!" "У суспільстві, основаном на владі грошей, в обществе, де жебрачат маси трудящих та дармоїдствуют горстки богатіїв, не може бути "свободи" реальної і дійсної" (В. І. Ленін, Твори, т. 10, стор. 30). Абсолютну свободу Ленін называє буржуазною, анархічним виразом, суцільним лицеміррям. Письменник залежить від буржуазного видавця, від буржуазної публіки, від цензури, від грошового мішка, від подкупу, від змісту. Ленін абсолютно справедливо вказує, що жити в суспільстві і бути вільним від суспільства неможливо. Цій факт, що свобода творчості в умовах буржуазного суспільства набуває все більш фіктивний характер, вимушені визнавати навіть прихільники та адепти "принад" буржуазної демократії. Так, у своїй книзі "Кризис американського духу" Л. Гурко приводить велику чисельність фактів, підтверджуючих те, що кіно, телебачення, радіо, преса повністю знаходяться під владою монополій. Ось, наприклад, що пише Гурко про Голівуд: "Є деякі вирази, які голівудські постановщики не можуть байдуже чути: "серьозні картини", "їжа для розуму", "самобитність художника". У їх уявленні ці вирази є синонімами фінансових втрат, заумного і непрактичного ідеалізму, пустого єкспериментування і банкрутства. Як правило, постановщики - прихильники філософії швидкої наживи. Так як більшість кінокомпаній фінансуються банками, то будь-які міркування, не пов'яхані прямо чи явно з прибутком, наприклад питання мистецтва та розвитку смаків глядачів, часто поспішно і з зневагаю відкидаються на сторону" (Л. Гурко, Кризис американського духу, М., Вид-во іноземної літератури. 1958, стор. 153).
-
Истинная, а не мнимая свобода художественного творчества, по Ленину, возможна только в обществе, свободном от эксплуатации, социальной несправедливости, национального угнетения, от власти слепых экономических сил. Такую свободу как раз и предоставила творческим работникам Октябрьская революция. В беседе с К. Цеткин Ленин сказал, что до революции развитие искусства находилось в зависимости от моды и прихоти царского двора, равно как от вкусов и причуд аристократов и буржуазии. "Наша революция освободила художников от гнета этих весьма прозаических условий. Она превратила советское государство в их защитника и заказчика; Каждый художник, всякий, кто себя таковым считает, имеет право творить свободно, согласно своему идеалу, независимо ни от чего"( В. И. Ленин о литературе и искусстве", стр. 582).
+
-
Глубина постановки Лениным вопроса о свободе творчества заключается в том, что эту свободу он не противопоставляет общественному долгу художника. Свобода искусства, указывал В. И. Ленин, состоит в том, что оно служит не пресыщенной героине, не скучающим от ожирения "верхним десяти тысячам", а миллионам и десяткам миллионов трудящихся, которые составляют цвет страны, ее силу, ее будущность. Именно из глубокой связи с жизнью народа, из добровольного, охотного служения делу социализма и коммунизма, по мысли Ленина, возникает настоящая, действительная свобода художественного творчества. Имея в виду литературу социалистического общества. Ленин писал: "Это будет свободная литература, оплодотворяющая последнее слово революционной мысли человечества опытом и живой работой социалистического пролетариата, создающая постоянное взаимодействие между опытом прошлого (научный социализм, завершивший развитие социализма от его примитивных, утопических форм) и опытом настоящего (настоящая борьба товарищей рабочих") (В. И. Ленин, Сочинения, т. 10, стр. 31).
+
У своїй книзі "Міркування про кіномістецтво" знаменитий французськийрежисер Рене Клер вказує аналогічні факти. Ось що він пише: "Що це таке "хороший фільм"? Директор одного кінозалу заявив нещодавно: "Хороший фільм - це фільм, який дає гроші". Ц цієї відповіді міститься смертний вирок сучасному кіно" (Рене Клер, Роздуми про кіномистецтво, М., "Мистецтво", 1958, стор. 147). "Поставлене тут питання,- продовжує Рене Клер,- торкається не тільки кіно. Радіо, телебачення і всі нові форми выраження, які дає нам техніка що розвивається, виявляться перед обличчам тієї ж проблеми. Невже всім цим могутнім силами може розпоряджатися будь-хто, у кого достатньо капиталів, щоб їми заволодіти? Свобода, надана у відношенні до таких речей приватної ініціативи, є карикатурою на свободу. У результаті такої свободи встановлюється абсолютна диктатура декількох промислових і фінансових груп над областю, яка є не тільки матеріальною. Може бути, економічна і політична система, яка існує у нас в цій час, не допускє інших способів рішення цієї проблеми? В такому випадку сама ця система більше не відповідає потребан нашої епохи і повинна бути змінена" (Рене Клер, Роздуми про кіномистецтво, стор. 149).
-
В. И. Ленин обосновал мысль о необходимости партийного руководства искусством. В то же время он указывал на опасность нивелирования в области художественного творчества. Тут, подчеркивает Ленин, необходимо обеспечение большого простора личной инициативе и индивидуальным склонностям. В свете этого высказывания становятся ясными фальшивость ревизионистских воплей по поводу того, будто бы принцип партийности - это как бы узда, сковывающая почин творческих работников. Богатство и многообразие искусства социалистического реализма служат блестящим опровержением клеветнических измышлений идеологов буржуазии.
+
Висловлювання, подібні тим, які ми привели з книг Гурко та Рене Клера, можливо почути з уст багатьох сучасних представників буржуазної культури. Вони зайвий раз підтверджують, що свобода в умовах капіталістичної дійсності - це ілюзія, яка прикриває диктатуру фінансових і промислових акул. Ленін вказував, що капіталізм по своїй природі ворожий до  свободного розвитку особистості, ворожий і до творчого початку людини. Тому Ленін вважав, що художників, письменників, актерів необхдно звільнити від кріпосної цензури, від буржуазно-торгашеських відношень, від політичного шантажу та тиску. Яле не тільки іфд цього. Необхідно ще звільнити творчих рабітників від анархистсько-індивідуалістичних впливів, ібо анархізм - це вивернута навиворіт буржуазність та закріпачення. Шлях до визволення, відповідно Леніну, це пролетарська революція, корінне перетворення обществених відношень, а не похід до внутрішнього життя, як вважають ідеалісти.
-
Принцип партийности, согласно Ленину, выражает не только подлинную народность нового, социалистического искусства, но одновременно способствует достижению высшей художественной правды. Буржуазная же партийность препятствует раскрытию подлинной правды.
+
Істинна, та не мніма свобода художньої творчості, по Леніну, можлива тільки у суспільстві, свободному від експлуатації, социальної несправедливості, національного пригничення, від влади сліпих єкономичних сил. Таку свободу якк раз і надала творчим працівникам Жовтнева революція. В бесіді з К. Цеткін Ленін казав, що до революції розвиток мистецтва знаходився у залежності від моди та примх царського двору, так як від вкусів та примх аристократів і буржуазії. "Наша революція визволила художників від  гніту цих вельми прозових умов. Вона перетворила радянську державу в їх захисника і замовника; Кожний художник, усякий, хто себе таким вважає, має право творити вільно, відповідно до свого ідеалу, незалежно ні від чого"( В. І. Ленин про літературу і мистецтво", стор. 582).
-
'''4. В. И. Ленин о традициях и новаторстве в искусстве'''
+
Глибина постановки Леніним питання про свободу творчості полягає у тому, що цю свободу він не протиставляє громадському обов'язку художника. Свобода мистецтва, вказував В. І. Ленін, полягає у тому, що воно служить не ситій героїні, не нудьгуючим від ожіріння "верхним десяти тисячам", а мільйонам і десяткам мільонів трудівників, які складають єліту держави, її силу, її майбутне. Саме з глубокого зв'язку з життям народу, з добровільного, бажаного служіння справі соціалізму і комунізму, за думками Леніна, аиникає справжня, дійсна свобода художньої творчості. Маючи на увазі літературу соціалістичного общества. Ленін писав: "Це буде свободна література, орошаюча останне слово революційної думки людства досвідом і живою роботою соціалістичного пролетаріата, створююча постійну взаємодію між досвідом прошлого (научний соціалізм, завершивший розвиток соціалізма від його примитивних, утопичних форм) з досвідом справжнього (справжня боротьба товаришів рабочих") (В. І. Ленін, Твори, т. 10, стор. 31).
-
Ленин неоднократно указывал на необходимость глубокого освоения и критической переработки того, что было создано человечеством на протяжении тысячелетий. Коммунистическая партия под руководством Ленина в первые годы советской власти разгромила идеалистические установки Пролеткульта, отрицавшего значение классического наследия в деле строительства новой, социалистической культуры. Характерно, что философской основой Пролеткульта была идеалистическая, махистская гносеология Богданова. Разоблачая псевдореволюционную теорию пролеткультовцев о создании пролетарской культуры "лабораторным" путем, Ленин в своем выступлении на III съезде комсомола указывал, что пролетарская культура не является выдумкой "спецов" по строительству культуры. Это Ленин назвал "сплошным вздором". Согласно Ленину, пролетарская культура должна явиться закономерным развитием тех запасов знания, которые человечество выработало под гнетом капиталистического общества, помещичьего общества, Ленин учил, что в культурном наследии мы должны брать лишь то, что находится в согласии с задачами строительства социалистической культуры, то, что способствует развитию советского искусства и литературы, то, что способно служить духовному обогащению трудящихся.
+
В. І. Ленін обгрунтував думку про необхідність партійного керівництва мистецтвом. В цій же час він вказував на небезпеку нівелювання у області художньої творчості. Тут, підкреслює Ленін, необхідно забезпечення більшого простору особистої ініциативи і індівідуальним схильностям. В світлі цього висловлювання стає прозорою фальшивість ревізіоністських криків з приводу того, нібито принцип партійності - це як бы узда, що сковує творчих рабітників. Богатство і розноманіття мистецтва соціалістичного реалізму служать блискучим спростуванням наклепницьких вигадок ідеологів буржуазії.
-
Проводя последовательную борьбу за освоение художественного наследия, партия под руководством Ленина одновременно выступила против сведения задач строительства новой художественной культуры к некритическому, эпигонскому подражанию классикам. Ленин учил, что наши писатели, художники, опираясь на классическое искусство, не должны отрываться от задач художественного воплощения идей современности. Ленин всегда подчеркивал, что верность лучшим традициям прошлого должна выражаться в творческом обогащении их новаторством, что сохранять традиции - значит развивать их в соответствии с требованиями современности. Он энергично протестовал против ложного новаторства, зачастую выступавшего в форме технического оригинальничаний. В этом плане характерно отрицательное отношение Ленина к трюкачеству футуристов. В беседе с К. Цеткин он подчеркнул, что красивое необходимо брать как образец, даже если оно "старое", а "новое", если оно не доставляет эстетической радости народу и разрушает природу искусства, бросить. Ленину претило ложное, формалистическое "новаторство", которое в некоторых художественных течениях первых лет советской власти считалось модным в искусстве.
+
Принцип партійності, відповідно Леніну, є виразом не тільки справжньої народності нового, соціалістичного мистецтва, але одночасно сприяє досягненню найвищої художньої правди. Буржуазна же партійність перешкоджає розкриттю справжньої правды.
-
Истинное новаторство Ленин видел прежде всего в правдивом отражении того нового, что складывалось в действительности после победы Октябрьской революции, в показе новых сторон жизни советского общества, раскрытии нового духовного облика советского человека, сбросившего ярмо капиталистического рабства и включившегося в строительство нового, социалистического общества.
+
'''4. В.І.Ленін про традиції і новаторство в мистецтві'''
-
'''5. Всемирно-историческое значение эстетического наследия В. И. Ленина'''
+
Ленін неодноразово вказував на необхідність глибокого освоєння та критичної переробки того, що було створено людством на протязі тысячеліть. Комуністична партія під керівництвом Леніна в перші роки радянської влади рзгромила ідеалістичні установки Пролеткульту, який заперечував значенню класичної спадщини у справі будівництва нової, соціалістичної культури. Характерно, що філософською основою Пролеткульту була ідеалістична, махистська гносеологія Богданова. Викриваючи псевдореволюційну теорію пролеткультівців про створення пролетарської культури "лабораторним" шляхом, Ленін у  своєму виступі на III з'їзді комсомолу вказував, що пролетарська культура не є вигадкою "спеців" з будівництва культури. Це Ленін назвав "суцільною дурницею". Відповідно Леніну, пролетарська культура повинна з'явитися закономірним розвитком тих запасів знання, які людство вирабило під гнітом капіталістичного суспільства, поміщицького суспільства, Ленін вчив, що у культурній спадщині ми повинні брати лише те, що знаходиться у згоді із завданнями будівництва соціалістичної культури, те, що сприяє розвитку радянського мистецтва і літератури, те, що здатне служити духовному збагаченню трудівників.
-
Краткое рассмотрение некоторых эстетических проблем, поставленных Лениным, говорит о том, что великий мыслитель и революционер обогатил, углубил и качественно развил диалектико-материали-стическую эстетику, дал философское обоснование политики партии в области культуры и искусства. Ленин показал образцы конкретно-исторического анализа многих художественных явлений из истории мировой и русской культуры, дал подлинно научную периодизацию освободительного движения в России и этим самым заложил осOQ-новы периодизации истории художественной культуры. Его статьи о Толстом и Герцене, высказывания о творчестве Чернышевского, Добролюбова, Щедрина, Тургенева поражают своей глубиной и силой обобщения.
+
Проводячи послідовну боротьбу за освоєння художньої спадщини, партія під керівництвом Леніна одночасно виступила проти зведення завдань будівництва нової художньої культури до некритчного, эпігонського подражання класикам. Ленін вчив, що наші писбменники, художники, спираючись на класичне мистецтво, не повинні відриватися від завдань художнього відтворення ідей сучасності. Ленін завжи підкреслював, що вірність кращим традиціям минулого повинна виражатися у творчому збагаченні їх новаторством, що зберігать традиції - означає развивати їх у відповідності з вимогами сучасності. Він єнергійно протестував проти псевдо новаторства, що як правило выступає у формі технічних оригінальнічаній. В цьому плані характерно негативне ставлення Леніна до трюкачества футурістів. У бесіді з К. Цеткин він підкреслив, що красиве необхідно брати в якості зразків, навіть якщо воно "старе", а "нове", якщо воно не спричиняє естетчної радісті народу і руйнує природу мистецтва, кинути. Леніну претило помилкове, формалістське "новаторство", яке у деяких художніх течеях перших рокві радянської влади вважалися модним у містецтві.
-
Ленин стоял у истоков социалистической культуры. Несмотря на свою колоссальную занятость, он внимательно следил за ростками новой, социалистической культуры и искусства и заботливо оберегал их. Ленин всегда решительно выступал против реакционной идеи о мирном сосуществовании в области идеологии. Борясь за построение новой культуры, Ленин постоянно подвергал сокрушительной критике упадочную идеологию буржуазии, начиная с философского идеализма и кончая декадентским искусством. Ленинское наследие остается могучим и грозным оружием против антинародной, реакционной идеологии современного капитализма, против формализма, абстракционизма и прочих "измов".  
+
Істинне новаторство Ленін бачив поперед всього у правдивому відображенні нового, що складалось у дійсності після перемоги Жовтневої революції, у показі нових сторін життя радянського суспільства, розкритті нового духовного обличча радянської людини, яка зкинула ярмо капіталістичного рабства і підклюлася до будівництва нового, соціалістичного суспільства.
-
Великая заслуга В. И. Ленина состоит в том, что он указал главное направление советской литературы и искусства - на тесную связь с жизнью народа, активное участие творческих работников в строительстве коммунизма, совершенствование художественного мастерства. Именно по этому пути вела и ведет советское искусство Коммунистическая партия Советского Союза. На протяжении всей своей деятельности партия уделяла большое внимание вопросам литературы и искусства. Еще задолго до Октябрьской революции она выработала четкую программу культурных преобразований, заложила прочные основы политики в области литературы и искусства. После Великой Октябрьской социалистической революции, открывшей новую эру в истории человечества, перед партией во всю ширь встала задача построения социалистической культуры.
+
'''5. Всесвітньо-історичне значення естетичної спадщини В.І.Леніна'''
-
Основная задача, вставшая перед партией в области развития художественной культуры, заключалась в том, чтобы направить искусство по пути служения трудящимся массам, народу. Эта генеральная линия партии нашла свое отражение уже в письме ЦК РКП (б) парторганизациям в 1920 году. Партия осудила вредные тенденции Пролеткульта, выразившиеся в попытках обособить свою деятельность от партийных организаций, от государственных органов, в попытках лабораторным путем создать "чистую" пролетарскую культуру.
+
Короткий розгляд деяких естетичних проблем, поставлених Леніним, говорить про те, що великий мислитель і революціонер збагатив, углубив і якісно розвив діалектико-матеріалі-стичну єстетику, дав філософське обгрунтування політики партії у області культури і мистецтва. Ленін показав зразки конкретно-історичного аналізу багатьох художніх явищ з історії світової і російської культури, надав справжньо научну періодизацію визвольного руху в Росії і цим самим заклав основи періодизації історії художньої культури. Його статті про Толстого і Герцина, висловлювання про творчість Чернишевського, Добролюбова, Щедріна, Тургенева вражають своєю глубиною і силою спілкування.
-
На XI съезде партии ставится вопрос о создании таких художественных произведений, которые воспитывали бы у нашей молодежи высокие моральные качества: мужество, преданность делу строительства нового общества.
+
Ленін стояв у істоків соціалістичної культури. Недивлячись на свою колосальну зайнятість, він уважно слідкував за ростками нової, соціалістичної культури і мистецтва та заботливо обергав їх. Ленін завжди рішуче виступав проти реакціїної ідеї про мирне співіснування у області ідеології. Борючись за будівництво нової культури, Ленін постійно підавав ніщівної критиці занепадницьку ідеологію буржуазії, починаючи з філософського ідеалізму і закінчючи декадентським мистецтвом. Ленінська спадщина залишається могутнєю і грозною зброєю проти антинародної, реакційної ідеології сучасного капіталізму, проти формалізму, абстракціонізму і інших "ізмів".  
-
Мысль о необходимости создания новой художественной культуры, рассчитанной на широкие круги рабочих и крестьян, четко высказана в резолюции ЦК РКП(б) "О политике партии в области художественной литературы" (1925). Это постановление партии послу жило мощным импульсом для сплочения писательских сил вокруг задач социалистического строительства и помогло многим деятелям искусства правильно определить дальнейшее направление своей творческой деятельности.
+
Велика заслуга В. І. Леніна полягає у тому, що він указав головний напрямок радянської літератури і мистецтва - на щільний зв'язок з життям народу, активну участь творчих рабітників у будівництві комунізму, вдосконалення художнього майстерства. Саме по цьому шляху вело і веде радянське мистецтво Комуністична партія Радянського Союзу. На протязі всієї своєї діяльності партія приділяла велику увагу питанням літератури і мистецтва. Ще задовго до Жовтневої революцї вона выробила чітку програму культурних змін, заклала міцні основи політики у області літератури і мистецтва. Після Великої Жовтневої соціалістичної революції, яка відчинила нову еру у історії людства, перед партією у повну ширину повстало питання будівництва соціалістичної культури.
-
Огромное значение для развития советской литературы и советского искусства в целом имело постановление ЦК ВКП(б) от 23 апреля 1932 года "О перестройке литературно-художественных организаций". С опубликования этого постановления начался новый этап в развитии советского искусства. Групповая замкнутость, групповая борьба в советской литературе создавали разного рода помехи для творческой работы. Постановление ЦК устранило эти помехи, подготовив условия для консолидации всех творческих сил и мобилизации их на решение высоких художественных задач, поставленных всем ходом социалистического строительства.
+
Головне завдання, що стало перед партіею у області розвитку художньої культури, містилося у тому, щоб спрямувати мистецтво по шляху служіння трудящим масам, народу. Ця генеральна лінія партії найшла своє відображення у листі ЦК РКП (б) парторганізаціям у 1920 році. Партія осудила шкідливі тенденції Пролеткульту, які виразились у спробах обособити свою діяльність від партійних організацій, від державних органів, у спробах лабораторним шляхом створити "чисту" пролетарську культуру.
-
В последующие годы Центральный Комитет принял ряд постановлений по вопросам литературы и искусства. Эти постановления сыграли большую роль в развитии духовной культуры советского общества. Они идейно вооружили наши кадры, определили коренные задачи идеологической работы в новых исторических условиях, развили и конкретизировали принципы социалистического реализма.
+
На XI з'їзді партії ставилося питання про створення таких художніх творів, які виховували би в нашій молоді високі моральні якості: мужність, відданість справі будівництва нового суспільства.
-
Эти постановления были приняты в тот период, когда усилилось идеологическое наступление на нашу страну и страны народной демократии со стороны империалистических кругов. Партия выдвинула на первый план задачу повышения уровня всей идеологической работы, подчеркнула важнейшее значение советской литературы и искусства в деле коммунистического строительства и воспитания трудящихся в духе коммунизма. В постановлениях отмечалось, что , основная задача идеологической работы заключается в активной пропаганде политики Советского государства, которая является жизненной основой советского строя. Большое значение имела также борьба против влияний буржуазной идеологии и разного рода ошибок и извращений в литературе и искусстве, борьба с реакционной идеей мирного сосуществования в области идеологии.
+
Думка про необхідність створення нової художньої культури, розрахованої на широкі круги робітників і селян, була чітко зазначена у резолюції ЦК РКП(б) "Про політику партії в області художньої літератури" (1925). Ця постанова партії слугувала міцним імпульсом для згуртування сил письменників навколо завдань соціалістичного будівництва і допомогла багатьом діячам мистецтва правильно визначитинапрямок своеї творчої діяльності.
-
Поворотным пунктом в развитии советского искусства и литературы явились решения XX и XXII съездов КПСС, решения пленумов ЦК КПСС.
+
Велике значення для развитку радянської літератури і радянського мистецтва у цілому мала постанова ЦК ВКП(б) від 23 квітня 1932 року "Про перебудову літературно-художніх органязацій". З опублікування цієї постанови розпочався новий этап у розвитк радянського мистецтва. Груповая замкнутість, групова боротьба в радянській літературі створювали ріного роду перешкоди для творчої работи. Постанова ЦК усунула ці перешкоди, подготувала умови для консолідації всіх творчих сил і мобілізації їх на рішення вищих художніх завдань, поставлених всім рухом соціалістичного будівництва.
-
Своими успехами искусство советского общества обязано повседневной заботе Коммунистической партии, последовательно и неуклонно направляющей нашу страну, ее экономику и культуру по пути к коммунизму. XXII съезд КПСС принял Программу строительства коммунистического общества в нашей стране. Перед художниками, писателями, актерами, перед всеми творческими работниками открылись новые перспективы и задачи.
+
В наступні роки Центральний Комітет прийняв ряд постанов з питань літератури і мистецтва. Ці постанови зиграли велику роль у розвитку духовної культури радянського суспільства. Вони ідейно озброїди наші кадри, встановили коренні завдання ідеологічної работи в нових історичниху умовах, развили і конкретизували принципи соціалістичного реалізму.
-
Ни в одну эпоху мировой истории не стояли такие высокие задачи перед работниками искусства. Постоянная забота партии о нашей культуре, ее направляющая и руководящая деятельность являются верным залогом того, что наши творческие работники претворят в жизнь великие планы культурного строительства, намеченные новой Программой КПСС.
+
Ці постанови були прийняті в той період, коли посилилився ідеологічний наступ на нашу державу і держави народної демократії зі сторони імперіалістичних сил. Партія висунула на перший план завдання підвищення рівня всієї ідеологічної роботи, підкреслила важливіше значення радянської літератури і мистецтва у справі комуністичного будівництва і вихованні трудящих у дусі комунізму. У постановах відмічалося, що, головне завдання ідеологічної роботи полягає в активній пропаганді політики Радянської держави, яка є життевою основою радянського устрою. Більше значення мала також боротьба проти впливу буржуазної ідеології і різного роду помилок і збочень у літературі і мистецтві, боротьба з реакціійною ідеєю мирного співснування у області ідеології.
 +
 
 +
Поворотним пунктом у розвитку радянського мистецтва і літератури були рішення XX і XXII з'їздів КПРС, рішення пленумів ЦК КПРС.
 +
 
 +
Своїми успіхами мистецтво радянського суспільства зобов'язано щоденній турботі Комуністичної партії, послідовно та неухильно направляючої нашу державу, її економіку і культуру по шляху до комунізму. XXII з'їзд КПРС прийняв Програму будівництьва комуністичного суспільства у нашій країні. Перед художниками, письменникам, актерами, перед всіма творчими робітниками відкрились нові перспективи і завдання.
 +
 
 +
Ні в жодну епоху мирової істории не стояли такі высокі завдання перед робітниками мистецтва. Постійна турбота партії про нашу культуру, її направляючая і керівна керуюча діяльність є надійною заставою того, що наші творчі робітники втілдять у життя великі плани культурного будівництва, намічені новою Програмою КПРС.
----
----

Текущая версия на 19:38, 11 сентября 2021


Движение / Концепция жизнеустройства / Маркс, Енгельс, Ленін про мистецтво /


К.Маркс і Ф.Енгельс - створювачі істинно научної естетики
1. К.Маркс и Ф.Енгельс про місце мистецтва в житті людства
2. К.Маркс и Ф.Енгельс про мистецтво як пізнання дійсності
3. К.Маркс и Ф.Енгельс про класовий зміст мистецтва
4. Історичне значення теорії К.Маркса и Ф.Енгельса про естетику
Развиток В.І.Леніним естетичених поглядів Маркса і Енгельсa
1. Ленінська теория відібраження і специфика мистецтва
2. В.І.Ленін про партійність літератури та мистецтва
3. В.І.Ленін про дійсну та вимешлену свободу творчісті
4. В.І.Ленін про традиції і новаторство в мистецтві
5. Всесвітньо-історичне значення естетичної спадщини В.І.Леніна

РОЗВИТОК В. І. ЛЕНІНИМ ЕСТЕТИЧНИХ ПОГЛЯДІВ МАРКСА І ЕНГЕЛЬСА

В. І. Ленін у нових історичних умовах конкретизував, розвинув і збагатив марксистське навчання в самих конкретних питаннях, зокрема по кординальних питаннях естетики. Головніші естетичні проблеми Леніним переосмислені у світі рішень практичних завдань пролетарської революції та будівництва комуністичного суспільства. Тому наша естетика в сучасному часі розвивається під прапором ленінізму.

В. І. Ленін, так саме, як і його вчителя - Маркс та Енгельс, створив струмку естетичну концепцію, яка складає одну з сторін цілісного марксистсько-ленінского світогляду.

1. Ленінська теорія відображення і специфіка мистецтва

Рішучу роль у розвитку діалектико-матеріалістичної естетики зіграла розроблена Леніним марксистська теорія пізнання. Ленін чудово бачив глибокий зв'язок між естетичною концепциєю того чи іншого теоретика і його поглядами з питань гносеології.

Вихідним положеням ленінської теорії пізнання є положення про те, що світ, реальна дійсність існуют поза і незалежно від розуму людей, що наші відчуття, сприйняття, представлення є образами зовнішнього світу, що ці образи надають нам вірне відтворення реальної дійсності. При затосуванні до містецтва це визначає, що життя, дійсність є джерелом, з якого художник, письменник черпають теми та сюжети своїх творів, свої уявлення, поняття, ідеї, образи, враження.

З цього зрозуміло, що чим глибше художник будє проникати в дійсність, тим повнокровніше будуть створні їм образи, богаче ідеї. "...Для матеріаліста,- говорить Ленін,- світ богачє, живіше, різноманітніше, ніж він здається, ібо кажний крок розвиткуя науки відкриває в ньому нові сторони"( В. І. Ленін, Твори, вид. 4-е, т. 14, стор. 116). Таким чином, мистецтво Ленін долучав до сфери пізнавальної діяльності людини. Самі художні образи в розумінні Леніна виступають як специфічні форми пізнання різноманітного миру.

У своїх спогадах Н. К. Крупська писала: "Ілліч добре знав російську літературу - вона була для нього зброєю пізнання життя. І чим повніше, багатосторонніше, глибше відібражали художні твори життя, тим простіше вони були, тім більш цінував їх Ілліч"( В. І. Ленін про літературу та мистецтво", М., Госполітіздат, 1957, стор. 560). Високо цінував Ленін таких великих російських письменників, як Некрасов і Салтиков-Щедрін, за їх майстерне художне проникнення у сущність суспільних процесів. "Ще Некрасов і Салтиков,- писав Ленін,- вчили россійске суспільство відрізняти під пригладженної і напомаженною зовнішністю освідченності крепостніка-пана його хижі інтереси, вчили ненавидити ліцемірья і бездушність подібних типів..."( В. І. Ленін, Твори, т. 13, стор. 40) . Г. Успенський Леніну був доріг тим головним, що письменник, володіючи "великим артистичним талантом", умів проникати "до самої суті явищ"( В. І. Ленін, Твори, т. 1, стор. 238).

З наведених вище висловлювань В. І. Леніна випливає, те що він розглядав мистецтво перед усім як зброю пізнання світу. З його точки зору, розкриття суттевих сторін об'єктивного миру засобами мистецтва настільки ж необмежене, скільки необмежене наукове пізнання світу. Це положення стає повнстю зрозумілим як при співставленні окремих видів або жанрів мистецтва з якую-небудь галуззю людського знання, так і в окремому при співставленні всієї художньої діяльності з діяльністю научною. Зрозуміло, при детальном дослідженні питання о взаімовідношенні художнього і наукового пізнання життя виявиться, що об'єкти наукового і художнього пізнання можуть не співпадати. Далі виявиться, що вказані способи осягення миру взаємно переплетаються і проникають друг у друга.

Ленін показав, що пізнання життя в мистецтві відрізняється від наукового. В листі до Інесси Арманд він відзначив, що тему, торкаючуюся індивідуального випадку, слід розробити в художньому творі оуремо. Тут, говорив Ленін, "весь гвіздь в індівідуальній обстановці, в аналізе характерів і психики даних типів..."( В. І. Ленін, Твори, т. 35, стор. 141). Мистецтво, відповідно Леніну, загальне, закономірне, сутне, відкриває через індівідуальне, через конкретні ситуації, за допомогою відображення визначених характерів, конфліктів між ними і психології окремих особистостей. Внаслідок цього образи мистецтва стають досяжними не тільки опосередкованому, іле і опосередкованому відчуттю і тому набувають здатність прямого впливу не тільки на розум, іле і на почуття людини. В силу цього форма в мистецтві починає займати виключно важливе місце. В цьому зв'язку набуває більш значення талант художника, знання техникі даного виду мистецтва, конкретних техничних прийомів. Однак, все це має сенс і значення тольки у тому випадку, коли не втрачається головне, а саме: пізнання того, що є важливим для життя, сутнім, закономірним. Завдання мистецтва не тільки зводиться до лише віртуознного, з точки зору техніки, відтворенню одиничного, неповторимого факту, явища. Призначення мистецтва - надавати правдиве художне життеве спілкування. А це досягається шляхом типизації. Цьому питанню Ленін приділяє велику увагу. По-перше всього він подкреслює, що загальне, типичне існує об'єктивно через відокремлене, індивідуальне. Однак саме індивідуальнє цікавить мистецтво головним чином лише з тієї сторони, що в ньому знаходить відібраження загальне. Розглядаючи проблему типизації, Ленін висує друге важливе положення, яке направлено проти абстрактного узагальнення без врахування реального різноманіття явищ. Це положення Ленін развиває у полемиці з народниками. Народники намагалися довести, що для капіталізму в Россії немає внутрьошнього ринку. Ленін розкрив антинаучність тієї аргументації, якой користувались народники для доведення своїх фальшивых тезисів. Мова йшла про "средні цифри", якими користувалися народники, поєднуючи у своїх статистичних підрахунках богатіїв, передуючих землю у аренду, і бідняків, арендуючих її. "Не дивно ,- писав Ленін,- що при складанні богатіїв і бідноти разом і при поділі на число доданків мождиво всюди, де завгодно, отримати "рівномірний розподіл"!"( В. І. Ленін, Твори, т. 3, стор. 74). Викриваючи підтасування народників, Ленін переконливо довів, що дійсно научне узагальнення повинно виходити з порівняння представників сільського пролетаріату з типовими представниками сільської буржуазії.

Наведені вище судження Леніна мають безпосередне відношення до соціології, але було би повністю помилково полагати, що вони не торкаються проблеми художнього спілкування, яке слвд розуміти як типізацію, а не як "среднестатистичне". З питанням про художнє спілкування безпсередньо зв'язано питання щодо життеєвої правдивості мистецтва. Цє питання В. І. Ленін ставить в широкому філософському значенні. "З точки зору сучасного матеріалізму, тобто марксизму,- писав він,-історично умовні межі приближення наших знань до об'єктивної, абсолютної істини, але безумовно існування цієї істини, безумовно те, що ми приблизуємось до неї. Історичні умови контури картини, але безумовне те, що ця картина відібражає об'єективно існуючи модель"( В. І. Ленін, Твори, т. 14, стор. 123). По Леніну, істина є одночасно і процес і досягнутий результат. Ці загально філософські положення мають виключно важливе значення для мистецтва, оскілько масштабом його величності і дійсності є об'єктивна правда. В художньому пізнанні, як і в наукці, відібраження, подкреслював Ленін, необхідно розуміти не абстрактно, ні без протиріч, а у вічному процесі руху, виникнення протиріч і вирішення їх.

Питання про художню правду було поставлене вуже россійськими революційними демократами. Так, в статті "Темне царство" Добролюбов писав: "...Головна якість письменника-художника полягає у правді його відображень; в противному з них будуть помилкові виснокви, складуться, за їх милостю, помилкові поняття. Але як розуміти правду художних творів? Власно кажучи, безумовної неправди письменники ніколи не выдумують: про самі безглузді романи та мелодрами неможливо казати, щоб представлені в них пристрасті і пошлості були безумовно ложні, тобто неможливі навіть як юродлива випадковість. Однак, оманливість подібних романів і мелодрам полягає іменно в тому, що в них берутся раптові, оманливі риси дійсного життя, не складаючи його сутноссті, його характерних особливостей" (Н. А. Добролюбов, Зібрання творів у шести томах, М.-Л., ГІХЛ, 1935, т. II, стор. 48).

Питання про художню правду отримало у Леніна детальну систематичне розробку. Ленін детально обгрунтував навчання істині в цілому. У цьому з'язку представляє великий інтерес його скорочений, але виключно глибокий аналіз романа В. Винниченко "Заповіти батьків". У свому романі затятий реакціонер Винниченко об'єднав розом усякого роду "жахи": "порокі", романтичні злодійства з вимаганням грошей за таємницю і т. п. "Поодиниці,- говорить Ленін,- звичайно буває у житті все, що із "жахів", що описує Винниченко. Однак, об'єднувати їх всіх разом що таким чином - відзначає малювати жахи, і лякати власне уявлення читача, "забувати" себе і його" (В. І. Ленін, Твори, т. 35, стор. 107). Зрозуміло, не має нічого дивного у тому, що художник концентриє ті чи інші життеві явища, з тим, щоб у лаконічній формі відобразити сутно важливе із дійсного світу. Але, Винниченко повільно вихватює окремі факти дійсності і самоправно їх поєднує. В результаті цілісна картина миру стає спотвореною. Правильна картина світу, вказує Ленін, виникає лише тді, коли даеться відображення "об'єктивного зв'язку і взаимопов'язаності історичних явищ в їх цілому" ( В. І. Ленін, Твори, т. 23, стор. 266-267). Отже, життеву правдивіст мистецтва Ленін розуміє, поперед всього, як історично-конкретне відображення дійсності. А це, по-перше, передбачає таку демонстрацію людських характерів, коли розкривається соціально обумовленість дій, вчинків, думок людей, що живуть і формуються при даних умовах. По-друге, що дуже важливо, передбачає розкриття того, як люина змінює обставини, покращує умови життя і як сама духовно росте і формується у боротьбі за претворення дійсності.

Правда життя, в тлумаченні Леніна, передбачає розгляд дійсності у революційному розвитку і русі. При такому підході дійсність виступає не як просте джерело почуттів і вражень, а як непреривний процес борьтьби нового зі старим, де завжди щось народжується і щось вмирає.

Ленінське розуміння життевої правдивості мистецтва орієнтує творчих рабітників на широке охоплення подій, на більшу ємкість ідейно-художнього пізнання світу у його суттевих сторонах і моментах. Відібраження життя в його повноті, бачення революційних тенденцій і смілива боротьба за їх затвердження, відповідно Леніну,- одна з важливіших рис мистецтва життєвої правди. Ризом з тим Володимир Ільіч був проти тематичної вузкості мистецтва. Він вважав, що істинний художник прагне до відображення всіх сторін дійсності, до показу краси природи і скарбів людських думок, почуттів, вольових прагнень людини, перетворюючих світ. Але про щоб художник ні розповідав у своїх творах - всі його задуми і думки про життя народу, про його революційну боротьбу за перетворення світу на нові засади. Істинний художник, відповідно Леніну, прагне відобразити не тільки події, конфлікти, що торкаються інтересів його батьківщини, але і інтереси всього прогресивного людства.

Ленінське тлумачення проблеми правди у містецтві потребує від художників стислого зв'язку з життям народу, глубокого розуміння політичних, моральних і філософсько-єстетичних проблем сучасності, звернення до тих питань, які висуваються сучасним часом і які турбують людство в даний момент. Тема сучасності повинна стати головною тиемою нашего мистецтва - ось, який сенс ленінських висловлювань про природу мистецтво, типизацію, об'єктивної правди.

Теорія відображення, розроблена Леніним, є філософською основою рішень цсіх корених проблем єстетики.

2. В. І. Ленін про партійність літератури та мистецтва

Ленін чудово розумів і неодноразово підкреслював, що людина пізнає дійсність не тільки як біологічне, а головним чином як соціальна частина суспільства. Оскільки людина є "сукупність всіх суспільних відношень", вона не може бути пасивним дзеркалом, відібражаючим дійсність. "...Ні жодна жива людина,- писав Володимир Ільіч,- не може не стати на бік того чи другого класу (якщо він зрозумів їх взаємовідносини), не може не радуватись успіхам даного класу, не може не засмутитися його невдачі, не может не викривати тих, хто має ворожі намірі проти цього класу, тих, хто заважає його развитку розповсюдження історично відсталих думок і т. п."( В. І. Ленін, Твори, т. 2, стор. 498-499). Отже, люба людина, та тим більше творчий робітник, завжди прагне здійснити вплав на развиток соціальних подій, хоча і не завжди відкрито визнає активність свого відношення до світу. Яке ж мистецтво є найбільш дісним та діючим? Ідеалісти звичайно хвалються тим, що нібито вони належним чином підкреслили дійсність розуму. На справді справа є зовсім іншою. Тому, що ідеалізм виключає з розуму об'єктивний зміст. Розум в ідеалістичній інтерпритації по суті замкнуто знутрі самого себе. Позбавленное об'єктивного значення, воно в силу цього повністю або більшою частиною позбавлено можливості надавати вплив на дійсність. Навпаки, розум, зв'язанное з об'єективною дійсністю, відібражаючий її, набуває справжню дійсність. Адже тільки на грунті глибокого значення об'єктивних законів розвитку дійсності можливо змінювати її в необхідному для людини напрямку і пристосовувати до людських потреб. Тому і мистецтво буде тім більш діючим, чим воно правдивіше, чем глибше охоплює об'єктивні тенденції розвиток життя. Напроти цього, мистецтво, відірване від життя, спотворююче істинну картину світу, духовно раззброює людину, прирікає його до пасивністі. Якщо правдиве мистецтво сприяє розвитку ініціативи народных мас, мобілізує їх на революціне перетворення життя, тоді різні форми декадентського формалістичного мистецтва сковують живий почин народу, парализують його. Реакційні класи тому завжди культивують занепаднецькі форми мистецтва з метою зміцнення свого панування. Ленін вчив бачити за боротьбою в філософії, естетики, мистецтві відібраження боротьби різних класів і суспільних груп. В зв'язку з цим він видвинув один з важливіших принципів марксистської єстетики - принцип партійності мистецтва.

Принцип партійності В. І. Ленін розглядає в широкому філософському значенні. Перш за все він вказує, що люба партійна ідеологія. "Матеріалізм,- говорить він,- включає в себе, так би мовити, партійність, зобов'язує при всякої оцінці події прямо, і відкрито ставати на точку зору певної общественой групи" (В. І. Ленін, Твори, т. 1, стор. 380-381). Во всякої спробі замаскувати партійність Ленін справедливо бачив лицемірство, вказуя, що безпартійність є буржуазною ідєю, а партійність - ідея соціалістична.

Ленін не обмежувався загальним формулюванням принципу партійності по відношенню до ідеології в цілому, а конкретизував його стосовно до різноманітних форм общественого розуму. Детально розглянут цій принцип і у відношенні до мистецтва. В цьому плані велику цінність має стаття "Партійна організація і партійна література", яка була написанна в період революційних подій 1905-1907 років.

"Література повинна стати партійною,- писав Ленін в цій статті. - В противагу буржуазних звичаїв, в противагу буржуазної підприємницької, торгашеської преси, в противагу буржуазному літературному карьєризму і індивідуалізму, "барському анархізму" і гонтиві за наживою,- соціалістичний пролетаріат пвинен висунути принцип партійної літератури, развивати цій принцип і проводити його у жутті у можливо більш повної та цільної формі" ( В. І. Ленін, Твори, т. 10, стор. 27).

3. В. І. Ленін про дійсну та вимешлену свободу творчості

Наносячи нищиівні удари реакційним теоріям "чистого", "автономного" мистецтва, Ленін ставить нові завдання перед мистецтвом революційного пролетаріату. Прихільники так званої "свободної" літератури, відзначає Ленін, фактично зв'язані з інтересами експлуататорських класів і служать їм. Нова, дійсно свободна лфтература буде служити інтересам пролетаріату і всіх трудящих. Вона буде в справжньому смислі народна література. Ленін, таким чином, вважає, що партійність і народність мистецтва неразрывні. І запаречувати цьому - значить ізвращати суть справи, ібо у комуністичної партії немає інших інтересів, крім інтересів народу. Ні жоден принцип єстетики соціалістичного реалізму не піддавався таким нападам зі сторони буржуазних ідеологів і ревізіоністів, як принцип партійності мистецтва. З багаточисельних заперечень проти принципу партійності чаще всього висувається положення, відповідно до якого цій принцип нібито виключає свободу художнього творчества і здодить у нещіт "автономію" мистецтва. Всі сучасні буржуазні єстетики, як і єстетики-ревізіонисти, намагаються довести, що художня діяльність є діяльністю абсолютно вільною. Але чи існує така свобода та чи можлива вона взагалі? На це питання Ленін відповідає категоричним: "Ні!" "У суспільстві, основаном на владі грошей, в обществе, де жебрачат маси трудящих та дармоїдствуют горстки богатіїв, не може бути "свободи" реальної і дійсної" (В. І. Ленін, Твори, т. 10, стор. 30). Абсолютну свободу Ленін называє буржуазною, анархічним виразом, суцільним лицеміррям. Письменник залежить від буржуазного видавця, від буржуазної публіки, від цензури, від грошового мішка, від подкупу, від змісту. Ленін абсолютно справедливо вказує, що жити в суспільстві і бути вільним від суспільства неможливо. Цій факт, що свобода творчості в умовах буржуазного суспільства набуває все більш фіктивний характер, вимушені визнавати навіть прихільники та адепти "принад" буржуазної демократії. Так, у своїй книзі "Кризис американського духу" Л. Гурко приводить велику чисельність фактів, підтверджуючих те, що кіно, телебачення, радіо, преса повністю знаходяться під владою монополій. Ось, наприклад, що пише Гурко про Голівуд: "Є деякі вирази, які голівудські постановщики не можуть байдуже чути: "серьозні картини", "їжа для розуму", "самобитність художника". У їх уявленні ці вирази є синонімами фінансових втрат, заумного і непрактичного ідеалізму, пустого єкспериментування і банкрутства. Як правило, постановщики - прихильники філософії швидкої наживи. Так як більшість кінокомпаній фінансуються банками, то будь-які міркування, не пов'яхані прямо чи явно з прибутком, наприклад питання мистецтва та розвитку смаків глядачів, часто поспішно і з зневагаю відкидаються на сторону" (Л. Гурко, Кризис американського духу, М., Вид-во іноземної літератури. 1958, стор. 153).

У своїй книзі "Міркування про кіномістецтво" знаменитий французськийрежисер Рене Клер вказує аналогічні факти. Ось що він пише: "Що це таке "хороший фільм"? Директор одного кінозалу заявив нещодавно: "Хороший фільм - це фільм, який дає гроші". Ц цієї відповіді міститься смертний вирок сучасному кіно" (Рене Клер, Роздуми про кіномистецтво, М., "Мистецтво", 1958, стор. 147). "Поставлене тут питання,- продовжує Рене Клер,- торкається не тільки кіно. Радіо, телебачення і всі нові форми выраження, які дає нам техніка що розвивається, виявляться перед обличчам тієї ж проблеми. Невже всім цим могутнім силами може розпоряджатися будь-хто, у кого достатньо капиталів, щоб їми заволодіти? Свобода, надана у відношенні до таких речей приватної ініціативи, є карикатурою на свободу. У результаті такої свободи встановлюється абсолютна диктатура декількох промислових і фінансових груп над областю, яка є не тільки матеріальною. Може бути, економічна і політична система, яка існує у нас в цій час, не допускє інших способів рішення цієї проблеми? В такому випадку сама ця система більше не відповідає потребан нашої епохи і повинна бути змінена" (Рене Клер, Роздуми про кіномистецтво, стор. 149).

Висловлювання, подібні тим, які ми привели з книг Гурко та Рене Клера, можливо почути з уст багатьох сучасних представників буржуазної культури. Вони зайвий раз підтверджують, що свобода в умовах капіталістичної дійсності - це ілюзія, яка прикриває диктатуру фінансових і промислових акул. Ленін вказував, що капіталізм по своїй природі ворожий до свободного розвитку особистості, ворожий і до творчого початку людини. Тому Ленін вважав, що художників, письменників, актерів необхдно звільнити від кріпосної цензури, від буржуазно-торгашеських відношень, від політичного шантажу та тиску. Яле не тільки іфд цього. Необхідно ще звільнити творчих рабітників від анархистсько-індивідуалістичних впливів, ібо анархізм - це вивернута навиворіт буржуазність та закріпачення. Шлях до визволення, відповідно Леніну, це пролетарська революція, корінне перетворення обществених відношень, а не похід до внутрішнього життя, як вважають ідеалісти.

Істинна, та не мніма свобода художньої творчості, по Леніну, можлива тільки у суспільстві, свободному від експлуатації, социальної несправедливості, національного пригничення, від влади сліпих єкономичних сил. Таку свободу якк раз і надала творчим працівникам Жовтнева революція. В бесіді з К. Цеткін Ленін казав, що до революції розвиток мистецтва знаходився у залежності від моди та примх царського двору, так як від вкусів та примх аристократів і буржуазії. "Наша революція визволила художників від гніту цих вельми прозових умов. Вона перетворила радянську державу в їх захисника і замовника; Кожний художник, усякий, хто себе таким вважає, має право творити вільно, відповідно до свого ідеалу, незалежно ні від чого"( В. І. Ленин про літературу і мистецтво", стор. 582).

Глибина постановки Леніним питання про свободу творчості полягає у тому, що цю свободу він не протиставляє громадському обов'язку художника. Свобода мистецтва, вказував В. І. Ленін, полягає у тому, що воно служить не ситій героїні, не нудьгуючим від ожіріння "верхним десяти тисячам", а мільйонам і десяткам мільонів трудівників, які складають єліту держави, її силу, її майбутне. Саме з глубокого зв'язку з життям народу, з добровільного, бажаного служіння справі соціалізму і комунізму, за думками Леніна, аиникає справжня, дійсна свобода художньої творчості. Маючи на увазі літературу соціалістичного общества. Ленін писав: "Це буде свободна література, орошаюча останне слово революційної думки людства досвідом і живою роботою соціалістичного пролетаріата, створююча постійну взаємодію між досвідом прошлого (научний соціалізм, завершивший розвиток соціалізма від його примитивних, утопичних форм) з досвідом справжнього (справжня боротьба товаришів рабочих") (В. І. Ленін, Твори, т. 10, стор. 31).

В. І. Ленін обгрунтував думку про необхідність партійного керівництва мистецтвом. В цій же час він вказував на небезпеку нівелювання у області художньої творчості. Тут, підкреслює Ленін, необхідно забезпечення більшого простору особистої ініциативи і індівідуальним схильностям. В світлі цього висловлювання стає прозорою фальшивість ревізіоністських криків з приводу того, нібито принцип партійності - це як бы узда, що сковує творчих рабітників. Богатство і розноманіття мистецтва соціалістичного реалізму служать блискучим спростуванням наклепницьких вигадок ідеологів буржуазії.

Принцип партійності, відповідно Леніну, є виразом не тільки справжньої народності нового, соціалістичного мистецтва, але одночасно сприяє досягненню найвищої художньої правди. Буржуазна же партійність перешкоджає розкриттю справжньої правды.

4. В.І.Ленін про традиції і новаторство в мистецтві

Ленін неодноразово вказував на необхідність глибокого освоєння та критичної переробки того, що було створено людством на протязі тысячеліть. Комуністична партія під керівництвом Леніна в перші роки радянської влади рзгромила ідеалістичні установки Пролеткульту, який заперечував значенню класичної спадщини у справі будівництва нової, соціалістичної культури. Характерно, що філософською основою Пролеткульту була ідеалістична, махистська гносеологія Богданова. Викриваючи псевдореволюційну теорію пролеткультівців про створення пролетарської культури "лабораторним" шляхом, Ленін у своєму виступі на III з'їзді комсомолу вказував, що пролетарська культура не є вигадкою "спеців" з будівництва культури. Це Ленін назвав "суцільною дурницею". Відповідно Леніну, пролетарська культура повинна з'явитися закономірним розвитком тих запасів знання, які людство вирабило під гнітом капіталістичного суспільства, поміщицького суспільства, Ленін вчив, що у культурній спадщині ми повинні брати лише те, що знаходиться у згоді із завданнями будівництва соціалістичної культури, те, що сприяє розвитку радянського мистецтва і літератури, те, що здатне служити духовному збагаченню трудівників.

Проводячи послідовну боротьбу за освоєння художньої спадщини, партія під керівництвом Леніна одночасно виступила проти зведення завдань будівництва нової художньої культури до некритчного, эпігонського подражання класикам. Ленін вчив, що наші писбменники, художники, спираючись на класичне мистецтво, не повинні відриватися від завдань художнього відтворення ідей сучасності. Ленін завжи підкреслював, що вірність кращим традиціям минулого повинна виражатися у творчому збагаченні їх новаторством, що зберігать традиції - означає развивати їх у відповідності з вимогами сучасності. Він єнергійно протестував проти псевдо новаторства, що як правило выступає у формі технічних оригінальнічаній. В цьому плані характерно негативне ставлення Леніна до трюкачества футурістів. У бесіді з К. Цеткин він підкреслив, що красиве необхідно брати в якості зразків, навіть якщо воно "старе", а "нове", якщо воно не спричиняє естетчної радісті народу і руйнує природу мистецтва, кинути. Леніну претило помилкове, формалістське "новаторство", яке у деяких художніх течеях перших рокві радянської влади вважалися модним у містецтві.

Істинне новаторство Ленін бачив поперед всього у правдивому відображенні нового, що складалось у дійсності після перемоги Жовтневої революції, у показі нових сторін життя радянського суспільства, розкритті нового духовного обличча радянської людини, яка зкинула ярмо капіталістичного рабства і підклюлася до будівництва нового, соціалістичного суспільства.

5. Всесвітньо-історичне значення естетичної спадщини В.І.Леніна

Короткий розгляд деяких естетичних проблем, поставлених Леніним, говорить про те, що великий мислитель і революціонер збагатив, углубив і якісно розвив діалектико-матеріалі-стичну єстетику, дав філософське обгрунтування політики партії у області культури і мистецтва. Ленін показав зразки конкретно-історичного аналізу багатьох художніх явищ з історії світової і російської культури, надав справжньо научну періодизацію визвольного руху в Росії і цим самим заклав основи періодизації історії художньої культури. Його статті про Толстого і Герцина, висловлювання про творчість Чернишевського, Добролюбова, Щедріна, Тургенева вражають своєю глубиною і силою спілкування.

Ленін стояв у істоків соціалістичної культури. Недивлячись на свою колосальну зайнятість, він уважно слідкував за ростками нової, соціалістичної культури і мистецтва та заботливо обергав їх. Ленін завжди рішуче виступав проти реакціїної ідеї про мирне співіснування у області ідеології. Борючись за будівництво нової культури, Ленін постійно підавав ніщівної критиці занепадницьку ідеологію буржуазії, починаючи з філософського ідеалізму і закінчючи декадентським мистецтвом. Ленінська спадщина залишається могутнєю і грозною зброєю проти антинародної, реакційної ідеології сучасного капіталізму, проти формалізму, абстракціонізму і інших "ізмів".

Велика заслуга В. І. Леніна полягає у тому, що він указав головний напрямок радянської літератури і мистецтва - на щільний зв'язок з життям народу, активну участь творчих рабітників у будівництві комунізму, вдосконалення художнього майстерства. Саме по цьому шляху вело і веде радянське мистецтво Комуністична партія Радянського Союзу. На протязі всієї своєї діяльності партія приділяла велику увагу питанням літератури і мистецтва. Ще задовго до Жовтневої революцї вона выробила чітку програму культурних змін, заклала міцні основи політики у області літератури і мистецтва. Після Великої Жовтневої соціалістичної революції, яка відчинила нову еру у історії людства, перед партією у повну ширину повстало питання будівництва соціалістичної культури.

Головне завдання, що стало перед партіею у області розвитку художньої культури, містилося у тому, щоб спрямувати мистецтво по шляху служіння трудящим масам, народу. Ця генеральна лінія партії найшла своє відображення у листі ЦК РКП (б) парторганізаціям у 1920 році. Партія осудила шкідливі тенденції Пролеткульту, які виразились у спробах обособити свою діяльність від партійних організацій, від державних органів, у спробах лабораторним шляхом створити "чисту" пролетарську культуру.

На XI з'їзді партії ставилося питання про створення таких художніх творів, які виховували би в нашій молоді високі моральні якості: мужність, відданість справі будівництва нового суспільства.

Думка про необхідність створення нової художньої культури, розрахованої на широкі круги робітників і селян, була чітко зазначена у резолюції ЦК РКП(б) "Про політику партії в області художньої літератури" (1925). Ця постанова партії слугувала міцним імпульсом для згуртування сил письменників навколо завдань соціалістичного будівництва і допомогла багатьом діячам мистецтва правильно визначитинапрямок своеї творчої діяльності.

Велике значення для развитку радянської літератури і радянського мистецтва у цілому мала постанова ЦК ВКП(б) від 23 квітня 1932 року "Про перебудову літературно-художніх органязацій". З опублікування цієї постанови розпочався новий этап у розвитк радянського мистецтва. Груповая замкнутість, групова боротьба в радянській літературі створювали ріного роду перешкоди для творчої работи. Постанова ЦК усунула ці перешкоди, подготувала умови для консолідації всіх творчих сил і мобілізації їх на рішення вищих художніх завдань, поставлених всім рухом соціалістичного будівництва.

В наступні роки Центральний Комітет прийняв ряд постанов з питань літератури і мистецтва. Ці постанови зиграли велику роль у розвитку духовної культури радянського суспільства. Вони ідейно озброїди наші кадри, встановили коренні завдання ідеологічної работи в нових історичниху умовах, развили і конкретизували принципи соціалістичного реалізму.

Ці постанови були прийняті в той період, коли посилилився ідеологічний наступ на нашу державу і держави народної демократії зі сторони імперіалістичних сил. Партія висунула на перший план завдання підвищення рівня всієї ідеологічної роботи, підкреслила важливіше значення радянської літератури і мистецтва у справі комуністичного будівництва і вихованні трудящих у дусі комунізму. У постановах відмічалося, що, головне завдання ідеологічної роботи полягає в активній пропаганді політики Радянської держави, яка є життевою основою радянського устрою. Більше значення мала також боротьба проти впливу буржуазної ідеології і різного роду помилок і збочень у літературі і мистецтві, боротьба з реакціійною ідеєю мирного співснування у області ідеології.

Поворотним пунктом у розвитку радянського мистецтва і літератури були рішення XX і XXII з'їздів КПРС, рішення пленумів ЦК КПРС.

Своїми успіхами мистецтво радянського суспільства зобов'язано щоденній турботі Комуністичної партії, послідовно та неухильно направляючої нашу державу, її економіку і культуру по шляху до комунізму. XXII з'їзд КПРС прийняв Програму будівництьва комуністичного суспільства у нашій країні. Перед художниками, письменникам, актерами, перед всіма творчими робітниками відкрились нові перспективи і завдання.

Ні в жодну епоху мирової істории не стояли такі высокі завдання перед робітниками мистецтва. Постійна турбота партії про нашу культуру, її направляючая і керівна керуюча діяльність є надійною заставою того, що наші творчі робітники втілдять у життя великі плани культурного будівництва, намічені новою Програмою КПРС.


Личные инструменты